Раді Вас бачити! » Увійти » Створити новий профіль

Театр на Подолі введений в експлуатацію! :super:

ok, не постанова, а рекомендації.
сторінка 3, мій перший пост в цій гілці.
Цитата з петиції- мене дивує алогічність тексту.

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_757
   
http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_757
Дякую.

Важко вказати пункт, який там не порушено.
Наприклад
5. Утилітарне  використання  нерухомих  історичних   пам'яток
сприяє  їх  охороні;  таке  використання  бажане,  але  без  зміни
архітектурної структури та декору споруди.
  Тільки  в  рамках  цих
обмежень  можуть  бути  дозволені  зміни,  яких  вимагає  еволюція
звичаїв і побуту.


   
вчера шел в сильпо, слышал что кто возле театра по телефону говорил - типа в восресенье прецтавление, там уже афишы висят
   
http://portal.unesco.org/en/ev.php-URL_ID=48857&URL_DO=DO_TOPIC&URL_SECTION=201.html
много англійскіх букоф. осілю завтра.

Як було вказано вище, маємо очевидне ПОРУШЕННЯ ЗАКОНУ.
А ви хочете це порушення ЛЕГІТИМІЗУВАТИ.
Це почерк ВВХ і його підданих.

   
Дякую.

Важко вказати пункт, який там не порушено.
Наприклад
5. Утилітарне  використання  нерухомих  історичних   пам'яток
сприяє  їх  охороні;  таке  використання  бажане,  але  без  зміни
архітектурної структури та декору споруди.
  Тільки  в  рамках  цих
обмежень  можуть  бути  дозволені  зміни,  яких  вимагає  еволюція
звичаїв і побуту.


12. Елементи,  яким належить замінити відсутні частини, мають
гармонійно  вписуватись у загальну форму пам'ятки,  але водночас і
відрізнятися   від   автентичних   фрагментів,    щоб    запобігти
фальсифікації пам'ятки як документа історії та твору мистецтва.




всі порушення по розмірах об'єму були в старому проекті
новий нічого не додав з порушень
тільки виправив виділене мною

в 5 що мається на увазі? яка нерухома історична пам'ятка?

Останнє редагування: 7 вересня 2017 23:09:25 від Potato
   
12. Елементи,  яким належить замінити відсутні частини, мають
гармонійно  вписуватись у загальну форму пам'ятки,  але водночас і
відрізнятися   від   автентичних   фрагментів,    щоб    запобігти
фальсифікації пам'ятки як документа історії та твору мистецтва.

Показати зображення...
всі порушення по розмірах об'єму були в старому проекті
новий нічого не додав з порушень
тільки виправив виділене мною

в 5 що мається на увазі? яка нерухома історична пам'ятка?

ППЦ. проблєма у порушенні об"єму, бачте..

ППЦ. 2 рази
ППЦ 3 рази - відколи це будівлі стали рухомими??? це така альтернативна логіка?
   
ППЦ. проблєма у порушенні об"єму, бачте..

ППЦ. 2 рази
ППЦ 3 рази - відколи це будівлі стали рухомим???

так об'єм був порушений і в старому проекті.
єдине що зробили в новому проекти прибрали псевдостаризну.  і візуально прив'язали до висоти будівель поруч завдяки цегляній частині  (чого не було в старому монстрі)
   
   
так об'єм був порушений і в старому проекті.
єдине що зробили в новому проекти прибрали псевдостаризну.  і візуально прив'язали до висоти будівель поруч завдяки цегляній частині  (чого не було в старому монстрі)
Це таке витончене знущання?
   
Це таке витончене знущання?

знущанням був старий проект
новий трошки його завуалював 
   
знущанням був старий проект
новий трошки його завуалював 
комусь з нас двох терміново потрібно до психіатра.
   
комусь з нас двох терміново потрібно до психіатра.

ну чому зразу до психіатра

можна почати з



https://www.facebook.com/kharkiv.school/?hc_ref=ART7CYoc202Tc4NwR29pVX7NcgjzX_D5xECb1VpHxq66siIAxKbL5ohz0f7AK34RRpI
   
Архитектор Олег Дроздов: После Театра на Подоле мы не можем быть прежними

http://life.pravda.com.ua/culture/2017/09/7/226303/

С приближением Гогольфеста снова закипели страсти вокруг Театра на Подоле.

Его архитектор, Олег Дроздов, считает: ситуация с театром подчеркнула отсутствие в Украине действующих механизмов публичного диалога об устройстве городского пространства.

На днях Олег вместе с командой открывает Харьковскую школу архитектуры. Он уверен, что она спровоцирует появление новых архитектурных и урбанистических вузов. Подобные институции должны изменить сам принцип дискуссий об устройстве и смыслах Города.

Два часа делимся теориями о том, как строить общественный диалог, что значит "все вокруг – мое", и как архитектура культурных пространств меняет общество. А еще – о клямках в сельских хатах и ментальных моделях украинского общества.

Но начинаем разговор все равно с новостей о театре.



"У нас не сформирован институт диалога"

Денис [ищет в смартфоне страницу]: Уже видели? Гогольфесту запретили заходить в Театр на Подоле. Жалеете об упущенных театром и фестивалем возможностях?

Олег: Мне жаль, что в очередной раз не затронут вопрос содержания. Не произошел разговор о том, что значит театр для города. Какие возможности социального и культурного опыта он может дать. Есть злорадство, а диалога нет.

Гогольфест для Театра мог стать очень ярким стартом – европейские труппы такого уровня! В нашем провинциальном, по сути, пространстве, в нашем голоде на хороший театр!

В то же время это дало бы совершенно новое качество фестивалю. Ведь мы проектировали театр, фокусируясь на событиях, которые в нем будут происходить, а не на декоре. Фокусировались на смыслах, роли здания, его доступности как пространства.

Противники рассматривают Театр на Подоле не как организм или институцию, а просто как здание. Их волнует, что оно слишком высокое. Но театр – он как храм. Колосники со сценой – это как колокольня со звонницей [колосники – объём над сценой для подъема декораций – УП.Культура].

Как церкви нужна звонница, чтобы созывать паству, так и в театре, чтобы состоялось волшебство, нужно поднимать декорации на две с половиной высоты зала. От этого никуда не деться, функциональность влияет на внешний вид.



Иванна: Но вы сами все время говорите, что горожане должны воспринимать все происходящее в городе как свое, что роль активистов в формировании городского пространства должна вырасти...

– Проблема в том, что многие участники этого процесса – это не реальные активисты, а актеры, выполняющие поставленные задачи. Многие из них воспринимают как чужеродное и театр как здание, и современный театр как явление. И им не интересно разобраться в том, что происходит.

Да, в ряде украинских городов общественность наконец-то становится игроком, и это очень важно. Но институт диалога пока что не сформирован, нет общего языка дискуссии, нет даже общей лексики.

Одной из главных причин скандала вокруг Театра стало отсутствие публичного сопровождения проекта. Говорить о проектах в публичном поле – единственный способ избежать конфликтов.

И.: Но открываете вы, все же, архитектурную школу, а не, скажем, образовательную программу для городских активистов.

– Во-первых, я надеюсь, что Харьковская школа архитектуры сдетонирует появление других новых школ – и архитектурных, и урбанистических или городского планирования. И если эти школы будут не просто "давать знания", а формировать профессиональное сообщество, – вырастет и уровень дискуссии, и уровень ответственности всех игроков.

Но, конечно, нужно воспитывать не только градостроителя, но и всех, кто пользуется городом как продуктом. У нас в Школе для этого будет публичная программа со свободным входом, гости из ведущих мировых архитектурных бюро, сложные темы для обсуждения. Коворкинг – для обмена опытом, бар – для дискуссий. В будущем – издательство для популяризации разумных идей.

Главное – спровоцировать общий интерес не просто к архитектуре, но к среде обитания, диалог о наших общих ценностях.



И.: Ваши студенты, войдя в профессию, наверняка столкнутся со своими "театрами на подолах". Что вы им скажете – как на это реагировать архитектору? Подождать 10 лет, пока все привыкнут? Или крепко запить и тяжко переживать?

– Для меня история с Театром – это потрясающий опыт открытия. Я узнал гораздо больше о стране, в которой я живу. Был ряд прекрасных рефлексивных статей – критических, вдумчивых. Был прекрасный текст Оксаны Забужко. Здорово, что здание стало детонатором дискуссий и рефлексий.

"Наши правители живут по феодальным сценариям"

И: Я вот все думаю: градостроительство – это ж благодатное электоральное поле. В нормальном мире мэра, который создает комфортную городскую среду, изберут и на второй срок, и третий... У нас в Харькове есть миф "крепкого хозяйственника", но происходит подмена понятий. В канун выборов появляются лавочки, чинятся лоскутки тротуара, "ямочный ремонт дорог", а градостроительства нет. Это отсутствие социального запроса? Пофигизм власти?

– То, что они делают, с их точки зрения, предельно рационально.



И.: Малые вложения, большая отдача?

– Да. Они получают то, что им нужно. Они видят некоего среднего избирателя. Ему можно – они так думают – регулярно подвозить чипсы и показывать телепрограммы. Совсем другое – заниматься образованием, социализацией, опять-таки – развитием диалога. И тогда жизнь избирателя будет совершенно другого содержания.

Д.: И он выберет себе другого царя.

– Да, совершенно верно. Для них это какой-то сложный, рискованный путь.

И.: Но ведь кроме высоких материй заботы о горожанах должны же быть и амбиции, желание оставить после себя что-то. Вон семейство Медичи были по большей части неприятными людьми, но понимали, что могут остаться в веках рядом с именами гениев, рядом с, условно, лоджией Ланци. Почему наши правители не хотят увековечить себя в камне?

– Страшнее то, что они не хотят увековечить себя в содержании.

В камне-то они как раз хотят, посмотрите на тот же Харьков с его парком Горького, с попыткой соорудить нечто невообразимое на площади Свободы…Но это все очень примитивный набор, форма, лишенная содержания.

Все это – недостаток образования. Такие "царьки" живут по феодальному сценарию, и на часть людей это производит впечатление. Но это тупик.

Д.: Но вот городскому "царьку" приходит в голову начать строить шестидесятиэтажки в историческом центре города, и ряд архитекторов соглашается, потому что это работа и деньги, разве это можно порицать?

– [долго подбирает слова] Люди не очень порядочные – они есть во всем мире. Даже в цивилизованных странах. Но их там сильно меньше. И там есть соответствующие органы, которые за этим следят. И есть механизмы общественного влияния. Там все более регламентировано, и их [этих людей] можно "выгуливать" только в специально отведенных местах.

И.: Минуточку, но вот ваши студенты выпустятся. Прежде, чем станут новыми дроздовыми, им нужно будет где-то набить руку, заработать портфолио да и просто деньги. Не роскошь ли для них отказываться от муниципальных проектов только потому, что они им не нравятся?

– У них будет целый курс профессиональной этики. Мы постараемся научить их не только как открывать офис, но и как подводить клиента к своим этическим принципам, расскажем о том, как пользоваться цивилизованным инструментарием убеждения.

Потом, идея Школы состоит в том, чтобы во многом базироваться на реальных кейсах и проблемах. Так во многих мировых вузах – студент может показать себя перед реальным клиентом еще во время обучения, и это может стать началом его карьеры.

Совершенно не обязательно предавать себя, свои принципы и свой город для того чтобы стать успешным.

"Твой сад становится бесконечным"

И.: А чем наши города отличаются от некоего Нормального Города?

– Тем, что у нас за дверью квартиры начинается место проблем, страха, дискомфорта. Лучше преодолевать это на машине, которая ездит по всему, и стараться выходить из нее в местах, где воздух не отравлен.

У правителей с феодальным мышлением нет амбиций изменить это.

Во всем мире подъезд – часть квартиры. Двор, все, что возле дома – это твое. По документам, по логике. Это в сознании европейца. Весь город – его. И то, что за городом, – тоже его, и его же зона ответственности.

   

Копенгаген. Новая пешеходная и велосипедная инфраструкутра: разводные мосты через проливы и каналы соединили разъединенные части города. Фото из личного архива Олега Дроздова

И.: Ха-ха, но у нас 80 лет советской истории, нас приучили, что если все общее, значит никто ни за что не отвечает.

– И вот здесь должен произойти перелом. Все общее – это про ответственность каждого, а не про БЕЗответственность.

Я за две недели в горах в Норвегии видел один пакетик, случайно занесенный ветром. И кусочек пластыря, видно с пятки у кого-то отвалился. Люди заботятся о том, чтобы оставить после себя среду чистой.

Чувство спокойствия, безопасности, радости – оно везде: в транспорте, в городе, во всей стране. Велосипедные дорожки уходят из города на 50 км, в лесах есть тропинки... И безопасность на всех абсолютно уровнях.

И.: Ох да, надо мной лет 12 назад принимавшая меня в гостях пожилая шведка смеялась, когда я ключ попросила: "Да кто ту дверь когда закрывал!".

– Это и вопрос доверия к среде, конечно.

А вот, например, Копенгаген: в мой первый приезд туда 25 лет назад и сегодня – два совершенно разКартинканых города. Кажется, что если копенгагенец возьмет отпуск на две недели, он сможет, не выезжая из города, каждый день устраивать пикники в новом месте, дышать свежим воздухом, ходить на пляжи. Гектары парков, километры пляжей, бесконечные площадки для барбекю – и ты за это ничего не платишь.


Копенгаген. Superkilen park, многокилометровое публичное пространство, проходящее через районы компактного поселения иммигрантов, полностью изменило рейтинг этих районов

И.: Но что, по-вашему, послужило толчком этого развития? Социальный ли заказ, группа ли людей в мэрии?

– А для них это взаимосвязанные понятия: "группа людей в мэрии" не может бесконечно игнорировать социальный заказ. Более того, муниципальные модераторы этот заказ стимулируют.

Датчане по своей природе – невероятные жмоты и прагматики. Как у всех скандинавов, у них очень высокая социальная сущность. У каждой семьи есть небольшой круг друзей "на всю жизнь". При этом они легко образуют работоспособную команду. Если это жилой дом, и его жители решили иметь балкон, им нужны два-три собрания.

Меньшинство отдает голоса и инвестиции большинству. Нанимают архитектора, он рисует проект, согласовывает его в муниципалитете, и у всех появляется, к примеру, балкон.

Я уже молчу о чистоте. Например, в доме полгода ремонтируют стояки. Под дом приезжает фургончик с душем и туалетом. И они полгода туда ходят, и там идеальная чистота. Я неделю при +7 ходил в этот фургончик, здороваясь со всеми соседями. Нет противоречий, все быстро склеиваются в каком-то коллективном сознании.

В этом заложена большая степень прагматизма. Потому что твой сад становится практически бесконечным. Ты владеешь колоссальным ресурсом, который можешь менять.

И.: Меня в свое время в Стокгольме потрясло устройство социальных связей. Ходить в гости не особо принято. Невозможно вломиться на кухню с вопросом "Как мне жить дальше?" и "Ты меня уважаешь?", для этого есть психотерапевты. Но при этом пенсионеры занимаются йогой, лепкой, иностранными языками, все куда-то ходят и как-то взаимодействуют.

Может скандинав больше живет в публичных пространствах и потому о них так заботится, а нам хватает пространства кухни? И что, это ментальный тупик и мы в нем навсегда?

– Нас эволюция загнала в этот угол. Когда я смотрю ретроспективу фильмов или даже собственной жизни, я могу сказать, что это было не так, и уровень доверия был, и замков тоже не было в украинских селах. Был такой крючок, который формально лежал у всех под притолокой и открывал дверь. Или клямка. И все.

Если кто-то резал свинью, он раздавал по всей улице, потому что нет смысла солить так много мяса. И так делал каждый, и все село ело свежее мясо каждую неделю.

Но это архаичное доброе не выдержало напор гнусного постсоветского, произошла мутация. Каждый занял оборонительную позицию.

И: Но разве с началом Майдана, войны, мы не вернулись к модели толоки – зорати всім селом вдові поле, поставити сироті хату…? И эта ментальная модель и есть наша настоящая, а не "моя хата скраю".

– В этом есть внутренний прагматизм. Так хата строилась максимум за два месяца. Когда женили/выдавали замуж ребенка, строили еще одну. Приходили все соседи. И у каждого – своя специализация. Вот это важно – объединение специализаций и обмен опытом.

Это была ситуация статичного развития.

Д.: Но как эту модель взаимной ответственности вернуть?

– Так она уже возвращается. Та же история с Харьковом, где активисты добились запрета на сооружение весьма спорного памятника на площади Свободы.

"Мир после Театра на Подоле не может оставаться прежним"

– Опять же, для того чтобы была взаимная ответственность, люди должны чаще общаться, наращивать социальные связи. Что этому помогает? Публичные пространства, культурные институции, точки притяжения. Некие общие задачи.

Культурной жизни Харькова, к примеру, огромный толчок дал "Ермилов-Центр" [центр современного искусства в здании главного корпуса университета им. Каразина — УП.Культура.]. Появилась в этом году "Арт-Механика" [новое масштабное культурное пространство в Харькове – УП.Культура]. Другой пример, но о том же – как много людей объединялось вокруг судьбы вокруг ФК "Металлист".

Пока через развлечение и потребление, но появляются сообщества. Временные, событийные, но появляются.

В этом всем люди не могут не заметить нового психологического состояния, радостного, необычного. Они находятся в новой среде, где каждый – актер. И все актеры вокруг тебя играют эту пьесу так, как тебе нравится. С исключениями, конечно.

Уже почти все знают, что такое "социальные пикники", происходят экспансии в пустые пространства, горожане понимают, что заброшенные заводы могут снова стать обитаемыми.

Концерт, футбольный матч, городской пикник – это все своего рода интеллектуальный продукт. Это определенный тип среды с определенными пространственными технологиями. Архитектор, понимая все эти ожидания, возможности, может пространственно модерировать происходящее.

Д.: А что в столице?

– Я с большим интересом наблюдаю за Контрактовой площадью. Чем она станет для Киева? Ее трансформация – серьезный, дорогостоящий поступок. Конфликтный, потому что рынок убрали.

Сначала такие пространства принимают продвинутые горожане, у которых уже есть радость обретения новых социальных контактов.

А завтра люди, которые еще сегодня негодуют, что снесли их любимый пивной ларек, тоже найдут себе в этом пространстве место, и оно изменит и их жизнь тоже. Такие проекты – это на вырост.



Д.: То есть, архитекторы – это немножко "социальные маги"?

– [улыбается]: Архитектура – мощнейший инструмент изменений. Но всю городскую культуру архитектурой не выстроишь.

Чем провинциал отличается от полупровинциала, того же харьковчанина? У последнего больше разных опытов: пространственных, социальных, информационных. За счёт этого у него взгляды шире. Получаются разные люди, живущие в разных местах.

В хороших странах маленький город мало отличается от большого по качеству. Разве что разнообразие событий в большом городе немного больше, плюс он ориентирован на внешнего туриста. И все.

И.: И вот "большой город", столица, не принимает Театр на Подоле...

– Все общества от самых архаичных, рабовладельческих, феодальных, до сегодняшних демократий выделяют для себя пул экспертов. Особенно это важно в архитектуре, науке, искусстве. Общество им доверяет.

Мог бы Борис Михайлов стать куратором украинского павильона на Венецианской биеннале, если бы было всенародное голосование? [разводит руками]
Читай також:
Урок Театру на Подолі: Про "історичний вигляд", комунікацію і чесність
Працівникам театру на Подолі сподобався проект – архітектор Дроздов

Понятно, что мы доверяем экспертам, которые выбирают. Но это не значит, что нужно молчать об их решениях…

Мир после Театра на Подоле не может оставаться прежним. Мы увидели, что у нас не выстроен механизм публичного диалога. Но главное – что уже очень много людей заинтересованы в том, чтобы его построить.

Иванна Скиба Якубова, Денис Куклин, специально для УП.Культура

Титульное изображение на странице: Копенгаген (Alenmax/Depositphotos)
   
ну чому зразу до психіатра

можна почати з

Показати зображення...
https://www.facebook.com/kharkiv.school/?hc_ref=ART7CYoc202Tc4NwR29pVX7NcgjzX_D5xECb1VpHxq66siIAxKbL5ohz0f7AK34RRpI
Ні, дякую.
"Старт навчання...."  :facepalm1:  :suicide2: 
Краще зразу до психа.
   
гнила картопелька все відмазує горе архітекторів :)
   
   
«Половина Подолу — вже фейкове місто». Олег Дроздов — про українську архітектуру


повністю тут http://www.donttakefake.com/polovina-podolu-tse-vzhe-fejkove-misto-oleg-drozdov-pro-ukrayinsku-arhitekturu/

по Подолу

— Театр на Подолі не вводять в експлуатацію, заходи «Гогольфесту» скасували. Що ви про це думаєте? Чи очікували на таке продовження конфлікту навколо театру?

— Сказали, що потрібна ще додаткова технологічна експертиза, яка просто зайняла час. Вона вже мала б закінчитись, але не закінчилась. І Кличко, в цьому розумінні, вирішив просто вмити руки. Головний урок з театром на Подолі показав, що наше суспільство, а точніше різні його частини, живе в абсолютно відмінних ціннісних і ментальних контекстах. І що прикро — немає мостів, нормального діалогу. Це, безумовно, дуже важливий конфлікт, який показав, що нам багато чого треба в суспільстві обговорити: що таке громадське середовище, міська естетика, що є хорошим, а що — поганим. Але головне, що мене вразило в цьому конфлікті — майже ніхто не казав, що це нова, надважлива для міста інституція. А це головне. З цього починається діалог: треба чи не треба. А йдеться про нову інституцію зі своєю місією і месиджем — і це мало би бути точкою відправлення в подальшій дискусії.

— Тобто людям було не важливо, що йдеться про театр?

Абсолютно. Це ж як із церквою — там свої специфічні умови існування в місті. Це дуже важливий момент, не можна цю будівлю рівняти з усіма іншими. Ми просто переконалися, що конструктивного дискурсу про архітектуру в нас просто немає. І тому цей конфлікт важливий — він зрушує процес з мертвої точки.

— Чи можна сказати, що конфлікт з театром на Подолі є перемогою ретроградів?

— Цей конфлікт показав, що це все перемішано з політикою. Також він показав, що стан наших спільних справ надпоганий. Ми живемо у владі міфів, і справжнє життя мало кого цікавить. Цей Київ, який боровся з театром, його придумав Щербицький (Володимир Щербицький — радянський партійний діяч — прим. DTF Magazine) у 80-ті роки. Укрреставрація почала заново його проектувати, і насправді половина Подолу — це вже фейкове місто. Це узаконена брехня. Цій історії вже 35 років, за які все історичне добудовувалось, перебудовувалось так, що й фахівцеві інколи важко розібратись, де там справжнє, а де «підфарбоване». Такі методи заборонені в усьому світі, тому що це обдурювання наступних поколінь. Кажуть, що є ще одна така країна — Македонія, де повно подібних підмін і злочинів перед історичною пам’яттю. У нас у цій брехні вже виросли покоління, і це жахливо.



Останнє редагування: 8 вересня 2017 13:34:02 від Potato
   
«Половина Подолу — вже фейкове місто». Олег Дроздов — про українську архітектуру
ну так попердні дроздови постарались. але і теперішній вносить свій вклад :)
   
ну так попердні дроздови постарались. але і теперішній вносить свій вклад :)

волги а не дроздови
   
ага  Він повинен бути збережений у первісному стані, таким яким він був збудований у 18 столітті.  :facepalm:

Показати зображення...
Ще +300 буйних, і б***ь, потік не спадає.
кстаті, Дагер жив у 18ст.???
   
волги а не дроздови
еквіпенісуально
   
еквіпенісуально

поділ нищать ті хто руйнує
   
поділ нищать ті хто руйнує
фролов з них. і картопля з них
   
фролов з них. і картопля з них

ху із фролов?
   
ху із фролов?
А як вашого харківського генія?
   
А як вашого харківського генія?

вчи матчастину
вивчай гілку 
   
вчи матчастину
вивчай гілку 
а навіщо пам"ятати всяке лайно з повноваженнями?
   
а навіщо пам"ятати всяке лайно з повноваженнями?

щоб кваліфіковано володіти ситуацією
   
щоб кваліфіковано володіти ситуацією
ну от ви в архітектурі не рубите, але це не зменшує вашу впевненість :)
   
ну от ви в архітектурі не рубите, але це не зменшує вашу впевненість :)

ти ж теж не геніальний архітектор але берешся щось оцінювати
такі ми фуповські експерти
   
ти ж теж не геніальний архітектор але берешся щось оцінювати
такі ми фуповські експерти
я принаймі подивився курси хороших універів про основи .а ви відмовилися. і постійно показуєте. що даремно :)
   
я принаймі подивився курси хороших універів про основи .а ви відмовилися. і постійно показуєте. що даремно :)

це не я це magistr  відмовився від курсів Харківської школи архітектури
   
це не я це magistr  відмовився від курсів Харківської школи архітектури
а ви відмовилися навіть прослухати про основи архітектури. і продовжуєте відробляти пайку
   
а ви відмовилися навіть прослухати про основи архітектури. і продовжуєте відробляти пайку

з задоволенням послухаю

передивлюсь сьогодні

http://univer.nuczu.edu.ua/tmp_metod/376/Osnovi_arhitekturi.pdf
   
з задоволенням послухаю

передивлюсь сьогодні

http://univer.nuczu.edu.ua/tmp_metod/376/Osnovi_arhitekturi.pdf
сарказм оцінив :)
   
ZN.ua

Віталій Малахов: "У скандалі навколо Театру на Подолі є багато політичних чинників"
Олег Вергеліс Сьогодні, 12:18 ZN №1158, 9 вересня — 15 вересня

Художній керівник київського Театру на Подолі Віталій Малахов розповів DT.UA, чому ГогольFest не пустили у нове приміщення на Андріївському узвозі. Розповів також, як ставиться до свого зодчого дітища В'ячеслав Москалевський, інвестор проекту і бізнес-партнер Петра Порошенка.

Днями нова будівля Театру на Подолі — на Андріївському узвозі — знову опинилася в гарячих медійних зведеннях. ГогольFest, який планував показати в сучасному сценічному просторі 6 фестивальних проектів, не пустили на поріг. Це рішення міської влади. Мотивація — не готова документація про введення будинку в експлуатацію.

Багатьом знову стало сумно. Крім окремих діячів, яких поточні проблеми театру надихають на акції півроку.

Засмучений Троїцький заявив, що нинішній, десятий ГогольFest може виявитися останнім. А страстотерпець Віталій Малахов, художній керівник Театру на Подолі, як персонаж Чехова, несе свій хрест і вірує, що розум колись переможе, що суперсучасний європейський театр в історичному центрі столиці все-таки відчинить двері вже в цьому сезоні. Тим більше що нинішнього року Театр на Подолі, який став скандальною медійною зіркою, відзначає своє 30-ліття.

— Віталію Юхимовичу, мабуть, уперше за свою цікаву театрально-літературну практику я зіштовхнувся в наших реаліях з очевидним і неймовірним: зовні притомні люди вимагають знести вже готовий, технологічно оснащений сучасний театр. Просто пропонують зрівняти театр із землею. Як Хрущов, орудуючи екскаваторами, колись знищував художні виставки. Питання тут навіть не в архітектурній спірності творіння Олега Дроздова. Адже смаки різні. Запитання до вас: чому такі руйнівні ідеї — про знесення театру — стали можливими сьогодні? Що коїться у психології суспільства, якщо такі тези багатьма сприймаються не з жахом, а захоплено?

— У зв'язку зі скандалом навколо Театру на Подолі збіглося досить багато чинників. Як психологічних, так і політичних.

Деякі люди свідомо "капіталізують" у цей скандал свої зусилля — заяви, виступи. Бо, як мінімум, на хвилі таких скандалів про тебе хоч хтось дізнається. І надалі, можливо, навіть хтось розраховує на такому галасі зробити собі успішну кар'єру.

Упродовж тривалого періоду цих подій я багато про що думав і багато що аналізував. Природно, багато читав — документи, публіцистику, фейсбучні пости. Сформулював для себе кілька чинників, які й спровокували цей скандал. Безумовно, важливий чинник — люди, яким така архітектура щиро не подобається. І тут нічого не вдієш.

Я, звісно, проти того, щоб громадянські пориви використовували популістські гасла, свідомо нагнітали ситуацію, спеціально збуджуючи людей. Адже замість провокацій міг би бути діалог. Просвітницька робота. Зрештою, є ж круглі столи, за якими збираються професіонали, обговорюють проблеми і знаходять компроміси.

Не стверджую, але припускаю, що вплинули на скандал навколо нового будинку і політичні чинники. Це, наприклад, чинник боротьби з президентом Петром Порошенком. Можливо, окремих людей, котрі стояли під театром з 11.00 до 16.00, хтось проплатив? Доводилось чути і такі версії. Вони там простояли до березня. Потім, мабуть, гроші скінчилися? І скінчилися пікети.

— Хто в такому разі замовник пікетів і цих праведних громадських поривів?

— Хто замовник? Конкуренти. Політичні. Нова будівля театру — проект, який без Roshen був би неможливим! Це всім відомо. Далі продовжувати? Чи перелічувати конкурентів і опонентів, які на таких акціях заробляють очки?

Ще один політичний чинник — боротьба з Кличком. Цей театр теж можна використовувати в боротьбі, та ще й як! І я знаю, але поки що не хочу афішувати, прізвища реальних ініціаторів деяких акцій. Це люди, котрі абсолютно не тямлять на архітектурі, але в них своя мета.

Ще один важливий чинник — архітектурне середовище. Різні архітектори незадоволені з різних причин. По-перше, тому, що великі гроші, вкладені в будівництво цього театру, пройшли повз них. По-друге, тому, що з ними не порадилися. І в цьому, звісно, є помилка архітектора Дроздова, який вчасно не провів діалогу з професійним середовищем.

Я ж не кажу, що перед ними треба було плазувати. Але і в цьому середовищі є професійні люди, котрих я поважаю.

Загалом, багато чинників. Багато складових. Тому все це стільки й тягнеться і підживлює різних людей.

Скандал дає можливість деяким колишнім керівникам "Укрреставрації" знову й знову нагадувати про себе. Хоча ці ж люди колись, на прохання Януковича, вивели з пам'яток історії "Гостинний двір". І тепер цей "Двір" у жахливому стані.

Ми колись грали там, як ви знаєте. А тепер там нічого не будується. І ніхто нікуди не милиться. Можливо, ці колишні "реставратори" хочуть, щоб і новий будинок розвалився. Але цього не буде.

Одне слово, багатьом забаглося піднятися на гребені хвилі, інвестуючи свої зусилля в цю історію…

— Серед системних опонентів нового театру, в яких справді є свої вагомі аргументи, — чи багато, власне кажучи, корінних киян, аборигенів? Людей, прописаних безпосередньо на Андріївському?

— Це дуже цікаве запитання. Один журналіст недавно провів розслідування. І виявилося: з 12 постійних активістів "Громади", які не згодні, протестують і чогось вимагають, лише одна людина має стосунок до Андріївського узвозу. Решта пов'язані з абсолютно іншими районами.



Останнє редагування: 11 вересня 2017 18:44:33 від Potato
   
Зрештою, я все розумію: можна критикувати "за", можна критикувати "проти" (як казав мій батько). Можна сперечатися про той-таки фасад. Але будь ласка, давайте пропозиції. Пропозицій немає. Крім однієї. Авторства людини, котра будувала Юрі Єнакіївському замки. А потім почала складати популістські гасла: мовляв, у театр не ходять під землю, а в театрі треба ходити до небес.

— Так, тут усе зрозуміло.

— Але ще розумієте, у чому річ? На багатьох людей справді впливають надумані й накручені образи — труна, саркофаг… Ось подивіться на Поділ, — для багатьох будинків характерні оцинковані дахи. У нас інший градус нахилу даху. І для фасаду використано виключно історичну цеглу зі спеціальними "клеймами".

— В'ячеслав Москалевский — власне, інвестор і ініціатор будівництва, а також бізнес-партнер Петра Порошенка. Як саме він реагує на цей багатосерійний фільм? Не каже вам: мовляв, навіщо я з цим усім зв'язався, навіщо мені знадобився цей театр?

— Він боєць. Усе чудово розуміє. І, до речі, востаннє, коли ми зустрічалися, він назвав мене миротворцем. Мовляв, мені слід бути активнішим, наполегливішим і частіше викликати поліцію на місце гарячих подій.

— Уточнимо "цифру грошей", вкладених інвестором у театр.

— 5 млн євро. Але тепер, у зв'язку з деякими додатковими технічними роботами, сума навіть збільшилася.

Я бачу, як п. Москалевський досить мужньо все це витримує. Причому що найбільше дивує? Мало хто згадує, й мало кого хвилює, що цей театр — подарунок місту. Без жодної вимоги якоїсь персональної реклами, офісного приміщення або спеціальної дошки пошани "Це побудував такий-то…".

Тобто приходить людина, хоче зробити для міста потрібну добру справу. І раптом дарувальникові опісля кажуть: вибачте, а нам не подобається колір упаковки на вашому подарунку…

— Якщо повернутися до історії "недопуску" Троїцького в нове приміщення — напередодні ГогольFest, що насправді відбулося?

— Теоретично, ми домовилися з Владом про співпрацю ще в лютому. Тоді ж передбачалося, що театр "запуститься" наприкінці сезону. Ми хотіли зробити все можливе, щоб ГогольFest показав тут свої європейські проекти. Тим більше що до нас приїжджали експерти, все вивчали. Їм дуже сподобалася сцена, технічне забезпечення. Але, як мовиться, розповіси про плани — насмішиш Бога.

Виникли проблеми. Є проблема електричної підстанції на Андріївському узвозі. Є проблема і з опаленням. Ці питання буде вирішено, вони вже вирішуються. Але ви ж розумієте, що на цьому місці 20 років розміщувався довгобуд. Це величезний період. І за цей час багато сталося змін на Андріївському, в самому місті, в технічних документах. І нам у процесі будівництва доводилося розсьорбувати всі ці проблеми й вади, нагромаджені за 20 із гаком років. Реально наш театр став замовником тільки з 2015-го. Доти нас де-юре в жодних замовниках навіть близько не було.

— Є хоча б умовний дедлайн, коли можна було б очікувати підписання документів про введення будинку в експлуатацію?

— Не хочу нічого загадувати. І далеко зазирати. Дасть Бог, це відбудеться. Принаймні ми не сидимо склавши руки — працюємо. Велика радість, що дуже багато людей нас підтримують.

— У цьому сенсі, чинник Подолу справді став якимось об'єднавчим для нашого досить строкатого театрального середовища. Навіть непримиренні опоненти лайкають за вас, щось пишуть, підписують, підтримують.

— Це добре. І навіть дивно. Я сам дуже не люблю скандали. Але так сталося, що в один із них потрапив — причому досить гучний. Хотів чесно добудувати цей театр (який доти відверто мучили два десятиліття), а вийшло, що розпочав перебудову громадської думки й естетичних принципів.

Одне слово, сподіваюся на краще. Сподіваюся на розум. Наразі закінчується державна експертиза. Всього ми їм передали 15 томів щодо нового театру, починаючи з фасаду. Впевнений, у нас буде найбільш законослухняна театральна споруда в столиці, оскільки навряд чи хто пройшов стільки серйозних експертиз, скільки їх ми проходимо.

— Тепер на новій сцені — старі декорації Данила Лідера з вашої вистави "Дядя Ваня". Мабуть, актори Подолу вже освоюють цей простір, репетирують. Багато акторів — як кішки. Вони нюхом відчувають енергетику приміщення. Що в цьому плані відчувають ваші артисти?

— Вони щасливі. Скажу таку штуку: з перших днів, коли можна було виходити на цю сцену, кожен із них став приносити з собою домашні капці. І навіть у цьому жесті я побачив якийсь особливий акторський трепет. Звичайне взуття вони залишали в гардеробі, а в новий зал заходили, як у свій новий дім, у легкому домашньому взутті. Актора не обдуриш! Я ж бачу, як їх притягує сюди.

Ось у цих декораціях "Дяді Вані", я впевнений, буде відновлено нашу знамениту виставу: нова редакція виникне сама собою. Бо вже на цій сцені буде і сніг, і дощ, і навіть ліс лікаря Астрова. Вистава отримає нове візуальне життя, а отже — нове дихання.

Я впевнений, таке ж нове дихання отримає і вистава "Сто тисяч" із Богданом Бенюком, якому я дуже вдячний за велику підтримку в наш тяжкий час.

До нас у театр приходять Анатолій Хостікоєв, Наталя Сумська. І вони тут готові грати. Бо великі актори завжди відчувають справжню театральну енергетику.

Ось буквально недавно до мене приходив один модератор, який збирався "мирити" мене з "Громадою". Хоча я ні з ким, зокрема і з ними, ніколи не сварився. Мене запитують: "Ви готові до переговорів?" — "А про що я маю говорити? У мене до них немає претензій". Ми ж репетируємо, готуємо вистави. І я нікого не хочу кривдити, дай Боже їм усім здоров'я.

Але, можливо, такі випробування послані і особисто мені, і театру як спосіб об'єднання, а також осмислення минулого й сьогодення.

Пригадую, на Новий рік, о 12 годині ночі, незадоволені прийшли до театру й принесли сюди вінок із чорною похоронною стрічкою, на якій було написано: "Помри, монстр!" Повісили це все на паркан.

А я подумав: це ж якою треба бути самотньою людиною, щоб на Новий рік не сидіти з родиною під ялинкою, а йти крізь сніг і негоду з цим поминальним вінком до театру… І я їх пожалів. Мені багатьох жаль.

— Рано чи пізно приміщення, за яке вболіваю не тільки я, не сумніваюся, повноцінно функціонуватиме. І, гадаю, тут буде задіяно не тільки одну сцену?

— У цьому комплексі передбачено чотири сцени. І для різних майданчиків є сучасні технічні пристосування. Не хочу, щоб це був якийсь "автономний" репертуарний театр. Мені хочеться, щоб тут створювали проекти яскраві сучасні режисери з інших театрів, з інших країн. Щоб тут відбувалися міжнародні фестивалі.

Днями до мене приходив наш знаменитий режисер Ростислав Держипільський. Він хоче показати в нашому новому просторі свого "Гамлета", якого захоплено приймали на Шекспірівському фестивалі в Гданську. І це далеко не єдина цікава пропозиція. Таких багато. Веду переговори з Андрієм Курковим, Андрієм Жолдаком. Є цікаві спільні ідеї з Анатолієм Хостікоєвим.

Театр повинен жити, а не існувати. Театр повинен бути відкритим.
   
Усьо, зливайте воду. "Настоящіх буйних мало!"(це).
Потік ослаб.
   

Цю тему переглядають:

0 Користувачів і 1 гість
 
Повна версія