хто такий антон цедік?
Гарний хлопець. Загинув під Іловайськом. Позивний Еней
http://tyzhden.ua/Society/200395 Еней часів Майдану та Іловайська
Антон Цедік, боєць «Донбасу» з позивним Еней, передчував війну на Сході задовго до її початку й сповна виконав свій обов’язок воїна
Матеріал друкованого видання
№ 38 (514)
від 20 вересня
Еней часів Майдану та Іловайська
Еріх Марія Ремарк казав, що в темні часи добре видно світлих людей. Саме тому, коли у «світлі» часи Антон Цедік попереджав про війну, що насувається зі Сходу, більшість друзів сприймали його слова несерйозно. Олександр Лапшин, на очах якого виріс Антон, пригадує, що останні роки перед Майданом він постійно говорив про бойові дії, які наближаються.
Олександр Зелений, який навчався разом з Антоном у ліцеї, розповідає, що той усміхався, коли чув про його бажання стати юристом, мовляв, цей фах скоро буде непотрібний. Однокласник у відповідь скептично ставився до мілітаристських прогнозів, а тепер досі відчуває острах, адже його друг мав рацію.
Антон багато років готувався, шукав однодумців, вивчав військову справу й добровільно пішов до армії, у той час як усі намагалися від неї ухилитися. Тоді він навчався у двох київських вишах — Університеті імені Тараса Шевченка та КНЕУ — і паралельно працював. Навесні 2007-го пішов до військкомату наперекір рідним і друзям, переконаний, що це знадобиться йому в майбутній боротьбі. Втім, строкова служба швидко розчарувала: «Припускав, що в армії не все гаразд, але й уявити не міг, що все аж так жахливо», — сказав батькам ще й у день присяги. Утім, Антон дістав звання молодшого сержанта й посаду заступника командира взводу, попри те що часто мусив їздити на сесії як студент-заочник. Читав своїм бійцям лекції з історії, пропагував здоровий спосіб життя, якого сам суворо дотримувався. Понад те, попри небагатий армійський раціон, залишався переконаним вегетаріанцем і не вживав риби й м’яса.
Читайте також: Андрій Тетерук: «Жодних завдань, окрім «тримати оборону», моєму батальйонові не ставилося»
Чесність була для Антона однією з найвагоміших рис. Навчаючись у школі, мріяв стати політологом, але, коли його запитали, чи вміє казати неправду, одразу ж облишив цю ідею. На могилі Антона Цедіка батьки викарбували слова: «За Україну, за її волю, за честь, за правду, за народ!», свідомо змінивши «за славу» на «за правду», бо жив по честі, совісті, не борючись за славу й не визнаючи кривди.
Не мирися зі злом
Окрім військової справи Антон не міг жити без мандрів. Так, повертаючись з армії, випадково зустрів у магазині людей, які збиралися на Говерлу. Незважаючи на те що тільки-но закінчилася служба й був холодний квітень, він відклав поїздку додому, зібрав речі й вирушив із новими друзями в гори. Окрім Карпат пройшов північ Росії, Урал, Кримські гори, Кавказ.
Після повернення з армії і далі вивчав військову справу, але на контрактну службу не йшов, бо вже знав про недосконалість системи. Натомість мав бажання вступити до Французького легіону. Не заради грошей, а заради
бойового досвіду, щоб у разі, коли почнеться війна, про яку часто згадував, бути підготовленим вояком. Коли врешті з’явився шанс потрапити туди, дістав грижу й ідея відпала. Але хлопця це не зламало: ходив по гуртках самооборони. Андрій Хорт, із яким разом навчалися в КНЕУ, пригадує, що Антон любив носити камуфляж, пояснюючи зручністю й практичністю. Але це в жодному разі не було бажанням показати комусь причетність до війська.
ДЛЯ ЕНЕЯ НЕ ІСНУВАЛО АВТОРИТЕТІВ, АЛЕ ВІН НЕ ПРАГНУВ БРАТИ УЧАСТЬ У ВЕЛИКІЙ ПОЛІТИЦІ, ХОЧА МІГ БИ. НАТОМІСТЬ БАЧИВ СЕБЕ В ЕПІЦЕНТРІ БОРОТЬБИ: СПЕРШУ НА БАРИКАДАХ, А ПОТІМ НА ВІЙНІ
Серед документів Антона Ольга Цедік (мати Антона — Ред.) зберігає листівку товариства «Коло-Ра», яке вивчало трипільську культуру. Кодекс воїна, два пункти в якому виділено маркером: «не мирися зі злом, зло, що залишається без покарання, збільшується, провина на тому, хто залишив його непокараним» та «ціни Волю, прагни до Неї. Краще померти стоячи, ніж жити на колінах». План підготовки бійців самооборони з усім спектром можливих ситуацій. Порядок денний зборів із питань історичної пам’яті, коли Антон працював у парку «Київська Русь»: там і зустрічі з ветеранами УПА, і пошукова робота. Серед документів багато ліричних, філософських віршів. Власні записи з курсів східної філософії, ескізи, думки, спроби вивчити латину під час Майдану. Самоосвіта й прагнення до мистецтва простежуються в Антона впродовж усього життя. У школі хлопець ходив на танці, тхеквондо і бокс, пізніше на кендо. Останнє врятувало йому життя, коли 18 лютого на Майдані він зі своїм червоним лицарським щитом і дерев’яним мечем вирвався з оточення «Беркута». Тоді частина його сотні відступила до канадського посольства, але він не оцінив усієї важливості прихистку в час, коли вирішувалася доля країни, самотужки вийшов із безпечної зони і, прорвавши «кулею» кордони «Беркута», повернувся до народу. Цілу ніч відбивав атаки під стелою Незалежності. Тоді «Беркут» кидав із «Глобуса» гранати, «коктейлі Молотова» й стріляв. Поруч поливали крижаною водою, а з іншого боку все палало. Коли на ньому загорявся одяг, ненадовго біг до брансбойтів, щоб «охолонути». Потім розповідав, що після ночі на 19-те замінив берці, які повністю порвалися. 20-го йшов на новий штурм, будував барикади, виносив поранених. Після Революції гідності Антон, боєць першої сотні «Святослава», полтавський сотник, як його кликали в Києві, та боєць штурмової групи, що мала захищати в разі нападу «Беркута» й складалася виключно з тих, хто пройшов військову службу, був призначений комендантом 5-го поверху в КМДА й певний час брав участь у виборчій кампанії Сергія Василюка, лідера гурту «Тінь Сонця», перебуваючи водночас у складі ВО «Свобода».
Читайте також: Напередодні Іловайського котла. Свідчення майора Шмигельського
Останній пригадує, що Антонові властиві принциповість, цілеспрямованість, особистісна позиція і тверезий погляд на речі. На думку Сергія, для Енея не існувало авторитетів, але він не прагнув брати участь у великій політиці, хоча міг би. Маючи так багато талантів, не хотів. Натомість бачив себе в епіцентрі боротьби: спершу на барикадах, а потім на війні.
Утім, незважаючи на хист бути справжнім воїном, був дуже творчим. Вже у свідомому віці ображався на батьків за те, що не віддали його в дитинстві вивчати музичні інструменти. Антон мав хороший смак, закликав батька не слухати попсу, натомість купував йому диски з класикою. Сам любив Баха, Моцарта, Висоцкого, Талькова, Цоя, Вольскі, Петриненка, військові марші, українські народні пісні. З гуртів йому подобалися «Тартак», «Океан Ельзи», «ТІК», «Веремій», «Кому Вниз», «Ляпіс», «Широкий Лан» і, звісно ж, «Тінь Сонця».
Полтавський сотник. Так Антона називали на київському Майдані
Серед записів Антона можна знайти ведичні поради про те, як знайти хорошу дружину і якою вона має бути. Ольга при тогадує, що Антон хотів мати дуже багато дітей. Володимир Черкаський, який навчався разом із ним в Університеті імені Тараса Шевченка, пригадує, що після Майдану Еней і далі опановував військову справу, шукав зброю, знайшов колишнього офіцера-інструктора, з котрим засідали на четвертому поверсі Київради, на яку зараз чекає голосування щодо перейменування на честь Антона вулиці Ежена Потьє, що біля КНЕУ. Потім поїхав до Луцька й зник на деякий час. Як виявилося згодом, там у вегетаріанському кафе зустрів своє кохання. Їхні погляди збігалися в усьому. Ольга Цедік спочатку не сприйняла стосунки всерйоз. Але все змінилося, коли Антон, попри те що їхнє знайомство тривало недовго, привіз дівчину на весілля до сестри. Мати побачила, як вони світяться від щастя, не відходять одне від одного, і зрозуміла, що це вибір сина. Побратися збиралися восени.
Як народився й загинув Еней
Олександр Лапшин згадує, як приїхав до Нових Петрівців, де тренувався батальйон «Донбас», незадовго до загибелі Антона. Дізнався про амуніцію героя. Як виявилося, з виданого на ньому були лише берці. Решту придбав самостійно. Так, кевларовий шолом Антон купив у Нових Петрівцях, а бронежилет — мати разом із друзями, коли під час останньої зустрічі з ним у липні побачила, що йому видали закороткий. Його потім разом із захисними окулярами, пристроєм нічного бачення, біноклем, рацією, кобурою, наколінниками, кровоспинними та антисептичними засобами, про які просив Антон, привіз до Артемівська волонтер Сергій із Добропілля. Окрім того, дуже багато засобів на той час уже купив сам Еней, про що згадує й Тоха Костоло: «Після того як трохи освоївся в кімнаті, у вічі одразу впали великі наплічники Енея. З його інвентарю було видно, що він готувався не один день і ставився до справи дуже серйозно». Загалом мати згадує щонайменше три рюкзаки військової амуніції, яку ще до АТО почав збирати її син. Дуже схожий (за фото) бундесверівський бронежилет зовсім недавно вдалося знайти завдяки пошуковій роботі Ярослава Тинченка, але, за словами побратимів Енея, його справжній згорів разом із ним.
![[KA]](https://forum.pravda.com.ua/Smileys/default/kacapi.gif "[KA]")
![[ua]](https://forum.pravda.com.ua/Smileys/default/Prapor2.gif)
