***
- Перетворюй всіх! - звелів Одисей.
- Але ж... - розгубилася Цирцея.
- Роби шо кажуть. Тіко цицьки чимось прикрий.
Цирцея слухняно загорнулася в туніку, шось прошепотіла, кесь незрозуміле зробила руками, від чого з них посипалися іскри, та счолкнула пальцями. Свині почали швидко облазити, гублячи волосся, розгибатися, ставати на задні копитця, що перетворювались в ступні, та через деякий час перед Одисеєм та Цирцеєю стояла зграя голих чоловьяг, зарісших бородами шо ті індійскі йогі.
- В шіренгу па аднаму… Стройсь!!! - заревів Одісей страшенним командним голосом, відпрацьованним за десять років війни під Троєю, та від якого в шіренгу по одному ся виравнюють навіть дерева в лісі. - Шикуйсь! Струнко! Пузи б***ь повтягували, розпустили ся шо свині. Па парядку номіров роз-ра-ХУЙСЬ!
На триста сьомому расчьот було скінчено.
Одисей підійшов до першого в шерензі.
- Трі шага впірьод! Фамілія, званіє, должнасть!
- Шеренговий Діоклес, стрілець, шверте весло!
- А ну скажі «паляниця»…
- Паляниця, - розгублено відповів шеренговий. - А шо?..
- Діоклесику… - трохи не заплакав Одісей, та стиснув бородуна в обіймах. - Стара ти срака! Вже думав не побачу тебе…
Потім цар итакійців зрозумів — як виглядають зі сторони два обнімающіїся голих мужчіни, та хутко відпустив Діоклеса з обіймів.
- Ступай до лівої чоти. Наступний. Три кроки впірьод!
- Сержант Поліктор. Командир расчьота балісти, двадцать шосте весло! Паляниця!
- До лівої чоти. Наступний!
- Шеренговий Філомілет. Стрілець. Сімнадцяте весло. Поляніца.
- Заєбіся пахнєт піся! - дружелюбно відповів йому Одісей. - Цирцю, ласочко, вертай цього «паляніцу» назад в свиню, та жени до он того загончіку. Бо (x) шастать.
Хітромудрий задоволено ляснув в долоні та потер єх одну об одну.
- Ох пішла справа, пішла… до вечора, маю надію, ся впораємо!
- Який же ти в мене Хитромудренький! - промуркотіла Цирцея, женучи хворостиною лжефіломілета до загону.
- То всьо хвіхгня, - зневажливо відповів Одісей, допитуючи наступного кандідата. - Все єдно кись пани жиди скажуть шо то вони вигадали та «шіболєтом» назвуть. Це ти в мене розумненька, знаєш як робити, шоб кров до мозку приливала для улучшенія інтелектуальної праці — а те ж головне! Єх, Цирцю… Як би не Пінілопка, та дітки… Оженився б, як Зевс свят, оженився!
***
Вечірне море, по якому йшов одісеєв човен, було таким захоплюючє гарним, що описувалося тіко непрілічними словами. Повз борти, перегортаючись у воді та показуючи сірі пузяки, ковзали дельфіни. Обігнавши судно, перед розмальованим носом галєри вони вискакували з води. На них вже сиділи голі нереїди, одянугті в одні мокрі причоски.
Моряки реготали та кидали дівчатам піченькі та цукерки. Дівки ловили частунок, хіхікали та показували морякам цицьки. Гріха в тому не було, бо нереїда тіко до пупа баба — а далі як риба, і шо з тим робити - ніпонятно. А солдатні на голі цицьки подивитися — і то воєнне щастя.
- Диви, яка наядочка! - казав один. - Ох ти моя лялечко! А ну, лови яблучко!
Морська ніфа ловила стигле яблуко, починала його хрумкати дрібними, білими як перла зубами, шобсь белькотіла по-свойому, показувала рожевий, шо в кошеняти язик, прискала від сміху та пурнала у воду.
- Дурний ти, Орхілаю, - поважно казав сержант Поліктор. - Наяди — вони в річках та озерах, мавки по-нашому. А то була нереїда, морська німфа.
- От чому ви, сержанти, всі такі розумні? - з досадою питав Орхілай. - Вас шо, мами в бібліотеці народжують?.. Хлопці! Остобісив вже цей тулумбас. Давайте хоч шось заспіваємо? Гей, хто заведе? Тіко таку, шоби всі знали.
"Жизнь мая праклятая
Как гармошка рватая,
Не дает мєнє училка,
Целка неєбатая!"
Раптом донесло ся із корми, десь із району передостанньої пари весел.
На палубі настала мертва тиша. Нереїди та дєльфіни з переляку попірнали в море, й навіть вітер вщух.
- Так-так, - тихим голосом, що його почуло все море, сказав Одісей. - А ну, йди сюди, ахєянін. З чьіх будєш?
- Шеренговий Нікіфор. Пелтаст. Паляниця. Паляниця. Па-ля-ни-ця!
- Добре, Нікіфоре, не волай, вірю, вірю. А гімн наш ітакійскій заспівати можеш?
- Звісно. «Ще не вмерли ітакійці...»
- Досить. От, курво, як ви палитесь. Не «ітакійці», Нікіта, а «в ітакійців». Шо, так трудна запомніть? Гей, кто на кермі! Вертайте до Цирцеї. Свиню хазяйці повернути треба, а то недобре вийшло — вона до на із сілякою гостинністю та приязню, а ми в неї, виходить, скотину вкрали.
- В мене тьоща на Ітаці, - пляксиво сказал лжеітакієць. - Я только провєдать. Я й паляницю вивчив, спєціально трєніровался, а тут само вирвалось. Мне туда і обратно, думаю — вот, попуточка єсть, рєшіл воспользоваться. Я по тьоще саскучілся…
- Може й правду каже, - озвався рябий керманич Теоклітор (якого моряки за очі дражнили «Де ти, клітор?») «Паляницю», бач, знає. Тьощу любить. Та до пані Цирцеї - то крюка дні на два давати тіко туди, та на веслах, бо проти вітру.
- Я вам от шо скажу, - серьозно відповів Одісей. - Сьогодні в нього тьоща на Ітаці, завтра в Спарті, післязавтра в Полтаві, хоч кербер мене поїш, кедь я знаю де та «полтава». А потім в нього усюди «ісконна зємля» та «сакральниє мєста». Любить тьощу — най до себе жити ії бере. Кароче, будемо ще два дня грести додатково, я сказав. І ще два назад. Але цю халєру до хати не повеземо.
***
Зв“язане по руках та ногах тіло бовкнуло у воду.
Ітакійці зняли шоломи та помовчали для прілічія. Потім повісили парадні шоломі на цвяшки, замотали спітнілі голови хустинами та розійшлися по веслах.
- От скажи, Одісею, - запитав Філомілєт, загрібаючи воду. - Ти ж в нас достобіса Хітрамудриій. Як же ти такой пройоб допустив, шо ця зараза до екіпажу пролізла? Всіх же тричі по головах перерахували.
- Себе не порахував, - похмуро відповів Одісей. - П““ятдесят чотири — то зі мною. А вас мало бути п“ядесят три.
- А вапще, Філомілєт, дяч мені, шо ти тепер свиня тіко в моральному плані, а не в фізичному. Жер би зараз лайно в закутку. А воно, бач, ще вчора рохкало, а сьогодні камандіра жити вчить. Хітрамудрість - вона теж свої проблеми має.
Такшо греби, та не пи3ди.
а лірник з горькими луками письменники 
![[ua]](https://forum.pravda.com.ua/Smileys/default/Prapor2.gif)
![[KA]](https://forum.pravda.com.ua/Smileys/default/kacapi.gif "[KA]")
