Провідна неділя - за народним календарем тиждень після Великодня. Як
відзначали та що їли
Проводи — Гробки, Дарна неділя, Могилки, Опроводи, Провідна неділя,
Радониця, Радовниця, Радуниця, Родичі, Томина неділя, Хомина неділя —
традиційні громадські поминки, що припадають на першу після Великодня
неділю і наступні за нею кілька днів.
Поминання родичів на Проводи — давньоукраїнський звичай, що отримав своє
місце і у християнському календарі. Його не змогли викорінити заборони
впродовж довгих десятиліть за радянської влади. Радуниця, Радониця не
раз згадується у давньоруських літописах: «На другой неделе во вторникь
на заутріе по Радонице» (1372).
(Радуниця, Радовниця) збереглася з часів Київської Русі. На території
України вона поширена на півночі Чернігівщини і на Сумщині. Назва Хомина
(Томина) неділя походить від дня святого Хоми, який святкують у наступну
після Великодня неділю. В інших регіонах назви відображають суто
функціональний зміст — поминання, проводи померлих родичів.
Весняне поминання родичів існувало ще до прийняття християнства.
Пережитки світоглядних характеристик померлих як таких, що продовжують
жити потойбічним життям, збереглися і в пізніші часи. Тому щорічні
поминання родичів у період весняного пробудження природи, за народними
уявленнями, мали прилучити «батьків» і «дідів» до колообігу життя -
смерть - життя. Спочатку суворі ревнителі православ’я засуджували
Проводи, вважаючи їх обрядами, що несуть у собі рештки язичництва, і
закликали викорінювати цей звичай. Але згодом Проводи стали органічною
частиною церковних поминань: заупокійні служби відбувалися не лише у
церкві, а й на цвинтарі, навіть біля кожної могили, освячувалися хліб і
коливо як частина поминальної трапези. У свідомості поминальників
спільна з душами покійних трапеза мала додавати живим упевненості у
продовженні людського роду, а мертвим дарувала вічний спокій. Промовляли
нехитрі приказки: «їм лежать — земельку держать, а нам ходить — земельку
будить»; «Нам нехай здоровиться, а їм легенько лежиться». У ці дні
немовби дозволялася зустріч двох протилежних світів — «цього» і «того».
Знавець стародавніх обрядів І. Снєгірьов писав наприкінці XVIII століття
про Київ: «На гору Скавицю (Щекавицю) збиралися для поминання родичів
найпочесніші києвоподільські городяни. Панахидні літургії відправлялися
священиками над кожною могилою; потім кожна родина сідала навкруги своїх
покійників і поминала їх тими стравами і напоями, що їх із собою
приносила. А тим часом школярі наспівували їм духовні пісні (псалми),
часом скрипалі награвали сумні мелодії. Під час того частування були й
найубогіші».
Спеціально для поминання пекли паски (або лишали величеньку з
Великодня), книші, калачі, пироги, фарбували крашанки, варили коливо
(таке, як на поминальні дні посту) тощо.
Останнє редагування: 2 травня 2016 15:23:30 від Златадобра
бля навіть столики мають поварені
. 
![[KA]](https://forum.pravda.com.ua/Smileys/default/kacapi.gif "[KA]")
