Донбас - це закільцьований балабанівський фільм в декораціях Дикого поля.

Окуповане місто Ровеньки, наш час. Двоє «народних міліціонерів» жорстко доять на ввіреній їм території всіх і все. Під прес здирніків потрапляє мешканець с. Дзержинське, дідок з трьома ходками за плечима і досвідом бойових дій в складі незаконних збройних формувань у 14-15 р.р.

Мусора починають пресувати діда і той по-донбаськи елегантно вирішує проблему, зарізавши обох по черзі і закопавши жмурів на сусідній вулиці.

Невдовзі вбивство розкривають, на затримання діда приїжджають всі ровеньківські мсра, а також бойові мікроцефали «ЛНР» - кАзаки - які активно компенсують марність життя безпробудним пияцтвом і не менш безпробудним пошуком подвигу. 

Під час затримання діда щось іде не так, і він кидає в одну з мсрських автівок гранату РГ-42. Як не дивно, цього разу ніхто не гине, лише контузить кількох мсрів і кАзаків, тобто людей, і так контужених від народження.

Ось така історія, яка дуже конкретно відповідає на питання «що робити з Донбасом». Нічого. Донбас усе зробить сам.

- То, что командование двух зенитных бригад безропотно отдаёт гражданским лицам (ДБР) критически важные элементы боевой техники, иначе нежели ужасом и развалом назвать нельзя.

Но с чем связан этот ужас и развал?

Командиры видят, что ДБР давно превратилось в ВЧК, структуру, которую используют для расправы.

И если ДБР по беспределу преследует пятого президента Порошенко, и это прямо поощряет высшее руководство страны - то, что сделают со мной - думает командир бригады и решает не связываться с уставом - себе дороже.

Дело в том, что система отношений внутри силовых государственных органов Украины более-менее стала меняться только при Порошенко.

При Зеленском маятник пошёл в обратную сторону, возрождая худшие советские традиции - сталинского периода.

Да, командир, мог и должен был проложить прибывших мордой в пол, до прибытия ВСП и военной прокуратурой, и, конечно, никакое постановление гражданского суда, не может служить основанием для изъятия боевой техники, без соответствующей экспертизы военной прокуратуры.

Не чтобы потом стало с этим командиром, при нынешней власти?..
«Родина всегда тебя бросит, сынок» - эту истину, каждый курсант осваивает очень рано, ещё на первом курсе.

И система такова, что офицер, проявивший решительность в защите государственных интересов, завтра может быть брошен (и скорее всего - будет брошен) этим самым государством.

Я ещё хорошо помню 90-е, когда командир разведроты, с автоматом в руках остановивший бригадных, приехавших в военный городок на разборку, был вынужден потом прятаться сам и прятать семью - а солдатам на КПП бандиты набили морду, безо всякой попытки сопротивления.

Солдаты и дежурный знали, что начальство их бросит, а контрразведка и менты ещё и посмеются.

Сегодня воинские части атакуют не столько бандиты, сколько само государство.

И командиры увидели, что Родина уже их предала. Что Родина воюет с Родиной.

https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=2562531577293978&id=100006114824847

Економічна і соціальна криза - не результат пандемії. Це результат вибору українців 2019 року. Вже тоді можна було з абсолютною впевненістю передбачити наслідки експерименту, на який зважилися українці. Адже насправді нічого складного немає. Одні хочуть поекспериментувати, що буде з країною і з ними самими, якщо обрати президентом людину, яка ніколи не займалася політикою і за тими ж принципами компетентності сформувати парламент і уряд. А інші точно знають, що буде катастрофа. Просто коли катастрофа трапляється, одні не хочуть розуміти, чому вона сталася і не хочуть відповідати за наслідки свого особистого рішення, а інші чудово розуміють причини кризи.
Це, однак, не скасовує пошуків відповіді на питання - що робити всім пасажирам цього стрімко тонучого корабля в епоху пандемії. Адже українцям "не пощастило" тричі - і з виборцем, і з владою, і з вірусом.
Володимир Зеленський звертається за допомогою до олігархів. Що ж, олігархи країну не врятують. Адже це не справжній великий бізнес. Це люди, добробут яких в повній мірі залежить від стійкості держави. Вони заробляють насамперед на своєму симбіозі з владою. Так, вони можуть фінансувати збройні загони, як Коломойський і купувати машини швидкої допомоги, як Ахметов. Але економіка - це не про них.

https://www.оборзеватель/kiyany/yatsenyuka-v-maske-srochno-privezli-v-kliniku-boris.htm

В гордині, яка виникла в нашому суспільстві після того, як вдалося зупинити російське нашестя 2014 року, багато хто увірував, що питання української державності є вирішеним, що країні вдалося остаточно відстояти свою незалежність. Це – красива віра, однак вона не має приховувати від нас суті того, що відбулося насправді.

У 2014 році Україні вдалося зупинити не вторгнення регулярної російської армії – коли в справу вступали регулярні російські війська, тоді і починалися наші трагедії – а російську спецоперацію, яка була розрахована головним чином на дієву підтримку місцевого проросійського населення. І, до речі, там, де цю підтримку вдалося отримати хоча б в мінімальному ступені, там спецоперація тріумфувала – згадаймо хоча б про Крим.

Однак головним чином російські диверсанти не могли розвинути ініціативу тому, що стикалися з очевидною байдужістю населення. Якщо ж їм надавала хоча б найменший серйозний опір проукраїнська частина суспільства – спецоперація зривалася.

Саме це спонукало мене у 2014 році писати про появу української політичної нації на всій вільній території країни. Але я писав, що ця нація з'явилася немов би у три ходи – спочатку в результаті Майдану на заході і в центрі країни, потім в результаті образи за Крим на сході і вже потім – в результаті страху перед повторенням катастрофи Донецька і після подій в Одесі – на південному сході. Я не дуже знав – тут ніяка соціологія мені б не допомогла – скільки в цій політичній української нації жителів України, але говорив, що на націю, до якої приєднуються не через акцептацію спільних культурних і політичних цінностей, а через образу на «старшого брата», чекає непроста доля.

2019 року підтвердили мою правоту. Але ми досі не зробили з них правильних цивілізаційних висновків, не зрозуміли глибини прірви, в якій опинилися і не шукаємо шляхів виходу з неї. Ми просто з подивом спостерігаємо за реальністю тріумфу хаосу і невігластва і розраховуємо, що здоровий глузд якимось чином восторжествує. І це саме тому, що ми не розуміємо, з чим насправді маємо справу.

З 2004 року ми звикли вважати, що маємо справу з якимись «двома Українами», майстерно сконструйованими російськими політтехнологами для Віктора Януковича – Україною «націоналістичною», прозахідною, антиросійською, умовно кажучи – Україною Галичини і її прихильників і Україною проросійською, Україною Донбасу і його прихильників. А президенти нашої країни змінюються в залежності від того, яку кількість прихильників «завербує» та чи інша сила – від проросійського Кучми (який виграв у раптово занадто «проукраїнського» Кравчука) до проукраїнського Ющенка, від проукраїнського Ющенка до проросійського Януковича, від проросійського Януковича до проукраїнського Порошенка. Маятник! І за логікою коливання цього маятника до влади в 2019 році прийшов проросійський Зеленський, а після нього, звичайно ж прийде проукраїнський лідер – потрібно просто чекати і консолідуватися.

Про розкол нації

– Я рішуче не погоджуюся із постановкою питання: немає двох Україн. У багатьох країнах цього всього є по дві: дві Польщі, дві Румунії...

Я етнічно належу до народу, який завжди був розколений на дві чи навіть на три частини. Раббі Нахман, на могилу якого приїжджають тисячі паломників, свого часу переселявся до Умані для того, щоб боротися з місцевою просвітою (єврейська просвіта, «гаскала», – Z), спалював книжки на майданах Умані.

Так, як боролися між собою праві і ліві сіоністи в Ізраїлі, з автоматами в руках знищуючи один одного, і обоє разом – проти релігійних сіоністів, вигадуючи один про одного жахливі міфи, якими потім користувалася вся антисемітська і антиізраїльська пропаганда світу, як ці люди ненавиділи і продовжують ненавидіти одне одного – напевне, не зустрінеш ніде.

Перше питання, яке свого часу поставив правий ізраїльський публіцист лівому політику Шимону Пересу через 50 років після знищення корабля правих «Альталена»: «Ви би зараз теж потопили «Альталену»?». І Перес йому сказав: «Так!». Хоча минуло вже багато десятиріч, і всі ці люди із «Альталени» вважалися героями єврейського народу.

Для мене це не є нічим дивним і особливим в історії.

Если бы умел рисовать политические карикатуры, я бы обязательно изобразил Украину в виде хутора, удивительным образом сохранившегося среди небоскребов. Хутора, который оказался прямо в центре нового современного квартала, в самой гуще событий, рядом с современными коммуникациями, между модными кварталами и финансовыми центрами. Жителям хутора кажется, что они уже часть этого нового мира, но они все равно остаются на хуторе.

Остаются потому, что  в центре современного мира, мира нужно не просто быть, а принимать смелые нестандартные решения, не бояться сильных мира сего, настаивать на своём. Просто нужно уметь не бояться.

Именно поэтому после президентских и парламентских выборов прошлого года в Украине произошло возвращение на хутор, возвращение к страху. Можно сказать, что итоги этих выборов – это не только коллективный протест против самой возможности существования Украины как самостоятельной страны, которая способна принимать решения без оглядки на Москву, не просто триумф коллективного “совка”, стыдливо прикрывшего срам советскости мифом о “народном президенте” и прочей телесериальной галиматьей. Это еще и протест прошлого против будущего, хутора против небоскреба. Ирония судьбы в том, что этот восторжествовавший хуторянин выучил модные слова “диджитализация” и “государство в смартфоне” и думает, что это и есть самая настоящая современность.

Но современность – это вовсе не умение с помощью планшета управлять сливом воды во всех туалетных комнатах своего хутора, хотя и это тоже не так плохо. В конце концов, мобильные телефоны сегодня есть у жителей даже самых маргинальных религиозных кварталов, мракобесы могут читать проповеди прямо в смартфоне, а гадалки оказывать услуги прямо с помощью умных часов. Это никакая не современность. Современным государством делают отнюдь не только технологии. И то, что эти технологии начали развиваться в Украине, отнюдь еще не перевело наше государство из “третьего мира” в первый.

Современность – это как раз то, чего не достаёт нынешней украинской власти и обществу – ответственность, мужество, реализм. Вот почему Украина все еще выглядит как скансен, а не как страна, просто после появления на Банковой Зеленского она стала советским скансеном из “Рождественских встреч” Аллы Пугачевой, о которых молодые украинцы ничего уже и не знают, что не мешает им оставаться персонажами этой старой телевизионной передачи.

Удивительным образом именно после избрания Зеленского президентом – то есть после окончательной  победы хутора над страной – Украина оказалась в центре двух самых серьезных международных кризисов  последних лет. Кризисов, не менее серьезных, чем наша война с Россией. Потому что для цивилизованного мира – чтобы мы об этом не думали – наша война с Россией остается сражением варваров на территории варварской империи и нам придётся приложить грандиозные усилия, которые мы не хотим прилагать, чтобы доказать, что мы – не придаток этого страшного дикого мира.

Кем был, ради чего жил и за что боролся киллер Биба, расстрелявший десятки криминальных авторитетов

Часть I
Его имя еще не вошло в мировую криминальную историю, но скоро войдет. Следствие по делу львовского киллера Владимира Марко по прозвищу Биба продолжается семь лет и до сих пор не закончено. По самым скромным оценкам, за 23 года своей карьеры Биба совершил более 30-ти убийств: в большинстве своем его жертвами были криминальные авторитеты. Это абсолютный рекорд среди профессиональных убийц на постсоветском пространстве.

Он погиб во время задержания 11 декабря 2012 года. Через год, выступая на торжествах по случаю Дня милиции, главный милиционер Львовщины генерал-майор Александр Рудяк вспомнил об этой спецоперации и заявил, что ее детали можно будет рассекретить лишь спустя годы.

Время пришло. Чтобы рассказать целостную историю 53-х летнего Бибы, мы провели собственное расследование. Отчасти это расследование о расследовании. Отчасти - остросюжетный детектив. Кем же был на самом деле этот человек и почему его можно сравнить с забойщиком скота?

Член Ради Федерації Франц Клінцевич стверджує, що вимога України про ліквідацію "народних республік" призведе до того, що "війна, в якій практично кожен день гинуть люди, триватиме"

Інший представник верхньої палати російських Федеральних зборів - відправлений до Ради Федерації окупованим Кримом Сергій Цеков вважає, що українська влада не хоче "дотримуватися формули Штайнмаєра, на яку буквально тиждень тому дала згоду". Заяви обох "сенаторів" транслюють російські медіа, щоб створити у своїх глядачів і читачів уявлення: Київ не хоче закінчення війни, він намагається знищити "найдорожче" - "народні республіки" Донбасу!

Але в Мінських угодах зроду немає ніяких "народних республік". Від слова "зовсім". І у "формулі Штайнмаєра" немає ніяких "народних республік". В обох випадках мова йде виключно про вибори в окремих районах Донецької і Луганської областей, які окуповані Росією. Про вибори до органів місцевого самоврядування, а не в органи якоїсь там "державної влади". Під угодами є підписи обох донбаських бандитів - Захарченка та Плотницького. Вони, кажуть, не хотіли підписувати - але хуйло гримнув і маріонетки слухняно підписали. Визнали, що їх насправді немає. І наступники Захарченка та Плотницького -Пушилін і Пасічник, теж визнають Мінські угоди і вимагають від України їх виконання - тобто демонтажу так званих "народних республік".

https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=2969676739725373&id=100000492281540

..Обрання президентом України недосвідченої людини, на яку можна буде чинити спільний тиск - справжнє вікно можливостей для тих, хто хоче позбутися українських проблем...

Неформальний лідер проросійських сил в Україні Віктор Медведчук хоче заманити нового президента країни Володимира Зеленського в пастку, з якої буде не так легко вибратися
Медведчук вважає, що фракції партії президента "Слуга народу" і проросійської "Опозиційної платформи" можуть об'єднатися для створення конституційної більшості і надання окупованим районам Донецької і Луганської областей особливого статусу.

Зеленському буде не так просто проігнорувати цю пропозицію Медведчука з однієї простої причини: і сам президент, і його соратники постійно говорять про необхідність виконання Мінських угод. Якщо для попередньої адміністрації Мінські угоди були у першу чергу пасткою для Росії і її симпатиків в Європі, бо ж дозволяли продовжувати санкції проти агресора, то для Зеленського Мінські угоди можуть виглядати вирішенням проблеми.

З такою версією Мінська згодні і західні країни, головна мета яких - припинення конфлікту і відновлення повноцінного економічного співробітництва з Москвою. Обрання президентом України недосвідченої людини, на яку можна буде чинити спільний тиск - справжнє вікно можливостей для тих, хто хоче позбутися українських проблем.

Тому Захід буде спонукати Зеленського знайти можливості для схвалення законів, які нададуть Донбасу особливий статус, амністують російських найманців і створять умови для їхньої інкорпорації до української влади. Голоси для такої ревізії українських національних інтересів можна знайти, тільки якщо об'єднатися з Медведчуком. Про що колишній голова президентської адміністрації і каже президенту Зеленському та його оточенню.

Однак союз між "Слугою народу" і Медведчуком остаточно переконає патріотичні сили країни - навіть тих, хто покладав надії на Зеленського та його партію - що мова йде про повноцінну перемогу сил реваншу. І що "Слуга народу" - всього лише декорація, за якою ховаються хуйло і Медведчук.

Це створить абсолютно нову політичну ситуацію в країні. Але хуйло потрібна саме така ситуація. Йому не потрібні закони про особливий статус Донбасу і амністії, тому що він не збирається передавати Україні контроль над окупованими територіями і припиняти війну - які б ілюзії з цього приводу не мали б українські громадяни і сам Зеленський.

хуйло і Медведчуку потрібен хаос, реальний конфлікт в країні - що допоможе збільшити, а не зменшити розміри території, яку контролює в Україні Кремль.

Союз "Слуги народу" і "Опозиційної платформи" може цей хаос забезпечити.

Анатолий Бережной:
Андрей Шкиль после победы януковича уехал во Францию, где сейчас возглавляет украинскую диаспору. Он сообщил, что Зеленский знал при встрече с Макроном, что ПАСЕ вернёт Россию. При этом была договорённость с Зеленским, что возвращают моряков в обмен на возврат России в ПАСЕ, отсутствие претензий Украины в международном суде по поводу их задержания.

Россия была готова отдать их, в обмен на признание Украиной вины. Это бы подмочило репутацию Украины среди стран Европы. Зеленскому на фоне провала за месяц перед выборами нужен был пиар в виде возврата моряков на любых условиях. Но помешал Климкин. Сегодня также Курт Волкер подтвердил, что предложение России было ловушкой с целью дискредитации Украины.
П. С. Самое важно, что Зеленский держал в тайне договорённость от МИДа и своего народа.

- Между прочим, впервые в Украине царит внутренняя гармония.

Никаких ходульных и искусственных конструкций.

Впервые Украина равна самой себе.

Впервые у власти - полные копии своего наріда.

Т.е. махровые рагульные долбоебы.

Никто больше не тянет за уши в прогресс.

Впервые Украина стала тем, что она есть - дурноватая полуватная Диканька, запутавшаяся в пахучем селянском адъюлтере. «Сваты».

Кто автор этой гармонии?..

Все (тоже - гармония).

Долбоебы-журналисты, вообразившие, что «стандарты» - выше гражданства, и которые радостно кудахтая, разваливали то немногое, что было сложено.

Долбоебы - «интеллектуалы», которые запутались в постромках «либерализма» и «рынка» и при этом, одновременно, восхищаются Китаем.

Долбоебы-бизнесмены, которым «...экономика важнее, чем война».

И долбоебы все вместе, решившие, что «политики - слуги народа» и «предоставляют народу услуги».

Вы не только Зеленского жрете, мудаки.

Себя.

Вы наплевали на могилы тех, кто лёг, чтобы не дать вас снова загнать в хлев.

Каждый день плюете.

Кушайте, кушайте. Кушайте.

Вам надо наесться себя до рвоты, а потом некоторое время пожить ещё в блевотине.

А то нескольких столетий не хватило.

Президент Республики Молдова Игорь Додон заявил о договоренности встретиться с новым президентом Украины Владимиром Зеленским. Сам Зеленский – как и представители окружения нового главы украинского государства – пока что никак не комментировали телефонную беседу президентов соседних стран и возможность их встречи. Но если такая встреча действительно произойдет, она будет означать отказ от основных принципов «крымской» внешней политики украинского государства. 

Игорь Додон после своего избрания президентом Молдовы ни разу не встречался с президентом Украины Петром Порошенко. Причина этого – отнюдь не только в откровенной пророссийской ориентации молдавского президента и его постоянных контактах с Владимиром хуйло. С хуйло постоянно встречаются и Александр Лукашенко, и Нурсултан Назарбаев, они возглавляют государства-союзники России. Однако контакты с ними поддерживались и после 2014 года.

Отличие Додона от Лукашенко, Назарбаева или наследника бессменного президента Казахстана Касымжомарта Токаева в том, что во время своей предвыборной кампании будущий президент Молдовы называл Крым «фактической территорией России» (при том, что контролируемый Москвой приднестровский регион собственной страны, так называемую Приднестровскую Молдавскую Республику, называл молдавским). Правда, после избрания президентом Додон разъяснил, что никто в Молдове не собирается официально признавать российский статус аннексированного полуострова (да и возможности такой у президента нет, даже если бы Додон и захотел). Но от своих слов о Крыме – то есть от заявления, которое поставило под сомнение территориальную целостность Украины – Додон не отказывался никогда и неоднократно об этом заявлял, в том числе и в присутствии своего главного политического союзника – Владимира хуйло.

Язык твой, враг мой. Виталий Портников о том, почему закон об украинском языке — это тест для Зеленского

Одобрение украинским парламентом «языкового» закона стало поводом для многочисленных комментариев как в самой Украине, так и за ее пределами. И если украинским обществом принятие этого закона воспринимается как национальный праздник, то в России единство скорее в неодобрении. Оказались близки позиции и российских шовинистов, согласных с агрессивной политикой хуйло по отношению к Украине, и российских либералов, которые воспринимают соседнюю страну как «демократическое» продолжение Брянской или Калужской области. Неожиданно созвучную с ними позицию озвучили не только некоторые украинские политики-демократы, пытающиеся ориентироваться на электорат восточных и юго-восточных областей страны, но и члены команды новоизбранного президента Владимира Зеленского.

Пресс-служба нового главы государства, вместо того чтобы поздравить парламент с одним из самых выдающихся законодательных достижений за всю его каденцию, пообещала «проанализировать» текст закона на соответствие конституционным нормам. Таким образом, была проведена первая, пока еще нечеткая линия раскола между Зеленским и большой частью его собственного электората. Стало ясно, что если не сам Зеленский, то по крайней мере часть его команды хочет ориентироваться не на 73% граждан, которые проголосовали за шоумена во втором туре выборов, а на электорат политиков пророссийских — «Оппозиционного блока» и «Оппозиционной платформы»: они не скрывают своего неприятия европейского пути, по которому идет Украина, и проголосовали против «языкового закона».

О самих нормах закона о функционировании украинского языка уже немало сказано — замечу только, что с юридической точки зрения это самый обычный закон для любой страны, которая хочет определить правила функционирования государственного языка в публичной сфере и на госслужбе. Он создаст гражданам комфортные условия для пользования этим языком при общении с чиновниками, медиа и в публичных местах. Но тогда почему же при принятии закона разгорелись такие страсти, почему его так долго обсуждали, почему даже сейчас находятся люди, которые надеются  его отменить?

Ответить на этот вопрос очень просто каждому, кто хоть немного знаком с историей украинского народа в ее неимперской версии. Будет действовать «языковой закон» — будет Украина, не будет он действовать — рано или поздно она исчезнет с политической карты мира, превратится в российские задворки. Именно поэтому день принятия «языкового закона» в его нынешней редакции я бы с полным правом сравнил с принятием Акта о государственной независимости Украины 24 августа 1991 года. Даже реакция на эти решения сходна.

ПОРТНИКОВ ВІТАЛІЙ 24 КВІТНЯ, 2019, 11:48
Збір підписів за відставку голови Верховної Ради Андрія Парубія можуть зв'язати з прагненням новообраного президента Володимира Зеленського та його команди скоріше оновити керівництво країни.
Але я дуже сумніваюся, що сам Зеленський взагалі щось знає про такий намір.

Не кажучи вже про те, що і сам новообраний президент, і ми з вами нічого не знаємо про те, що ж таке насправді команда Зеленського, хто обійматиме державні посади, хто буде працювати в адміністрації президента. Українці, як у фантастичних романах братів Стругацьких, проголосували за анонімну владу. І ця влада поки що залишається владою тіней.

Але цю порожнечу - користуючись політичною недосвідченістю нового президента, який готується до інавгурації і останнього концерту водночас - легко можуть заповнити сили реваншу. Тому що кожен тепер може діяти ім'ям Зеленського, кожен може використовувати уявлення еліти і суспільства про наміри і дії Зеленського, кожен може навіть видавати себе за представника Зеленського - поки новий президент мовчить і святкує. І збір підписів за відставку голови Верховної Ради - це ще верхівка айсберга, те, що ми бачимо в Києві. У регіонах, особливо на сході та півдні країни цей процес перетікання влади до самозваної порожнечі може набути куди більшого масштабу.

Втім, саме прагнення відправити у відставку Парубія - не стільки про владу, скільки про реванш і хаос. Зрозуміло, що обрати нового голову Верховної Ради навряд чи вдасться, ми навіть не знаємо напевно, скільки пропрацює чинний склад парламенту. Але прибрати з посади спікера людину, з якою багато хто асоціює Майдан і опір суспільства кримінальній владі є зрозумілою метою. Домогтися дестабілізації країни, паралізувати парламент, обезголовити структури влади є зрозумілою метою. Тому що вже доводилося пояснювати, що головне завдання Кремля і тих, хто співпрацює з його вежами – зовсім не промосковський президент, а дестабілізація і дискредитація самої української державності. Хаос.

Тому так важливо стежити за тим, хто підпишеться за відставку спікера - багато масок може бути зірвано і в українців з’явиться прекрасна можливість позбутися тих, хто тільки розігрував роль патріотів країни, усіх цих ведмедів у синьо-жовтій шкурі. Та й за можливими діями команди нового президента в цій ситуації теж важливо простежити - так ми і дізнаємося, хто в цій команді грає на боці України, а хто - на боці тих, хто хоче, щоб її не було.

"..виборець Зеленського - навіть якщо сам того не усвідомлює - сьогодні наближає остаточний крах України, в якій хотів би жити..."

ПОРТНИКОВ ВІТАЛІЙ 5 КВІТНЯ, 2019, 15:42
Як і будь-яка інша людина, я регулярно здаю аналізи - але не публікую їхні результати у соціальних мережах
Я хочу, щоб мої читачі, глядачі і слухачі судили мене по тому, що я пишу і говорю, а не за кількістю лейкоцитів і еритроцитів в моїй крові. Я дуже нудна людина - ніколи не палив, вино та інші алкогольні напої вживаю виключно з дегустаційними цілями, у мене взагалі немає ніяких шкідливих звичок, та й не шкідливих теж. Але я - просто журналіст, хоча і освічений. Саме тому я знаю, що багато великих людей зловживали вином, віскі, тютюном і навіть наркотиками - а в результаті з’явилися знамениті книги, котрими ми зачитуємось, картини, в чергах до яких стоїть весь світ, симфонії, які залишаються на вершинах музики. Таким є світ, у якому ми живемо і залишимося жити після цих дивовижних президентських виборів.

Я зовсім не стверджую, що президентом України повинен бути алкоголік або наркоман. Але мене цікавлять перш за все наміри людини, яка збирається зайняти президентське крісло. Здоровий, як бик, ідіот, на посаді голови моєї держави мене не влаштовує. Як не влаштовує здоровий, як бик, ідіот за кермом машини, в яку я сяду за кілька хвилин. Так, це дуже добре, що у нього є довідка, він не п'яний і не нюхав кокаїну. Але що робити, якщо він не вміє водити, якщо у нього немає прав?

Права кожного кандидата на найвищу державну посаду - це чіткий і ясний перелік його реальних намірів. Так було завжди - і в нашій країні теж. Так, велика частина таких намірів завжди виглядала спробою просто сподобатися виборцю, багато обіцянок не могли бути зреалізованими. Але, тим не менше, ці плани оприлюднювалися до виборів, а не з'являлися після них. І тоді ми, виборці, могли порівняти ці плани і проголосувати за того, хто ними ділився - або ж проти цих пропозицій. Ми голосували не тільки за когось, але і за щось. Ми знали, що Кучма хоче відновити зв'язки з Росією, що Ющенко виступає за європейську інтеграцію України, що Янукович хоче взаєморозуміння з Кремлем, що Тимошенко думає поліпшити соціальне становище малозабезпечених громадян, що Порошенко має намір закінчити війну. Звичайно, велика кількість подібних намірів - і віра виборців у них - були ілюзіями. Але, перепрошую, що ми знаємо зараз? Що ми обговорюємо?

Якому пулу лабораторій здав аналізи Порошенко? Кому належить медична клініка, у якій здавав аналізи Зеленський? Ми що з вами, справді сумніваємося в результатах цих аналізів? Ми не знаємо, що люди здають аналізи публічно, коли впевнені в їхньому результаті? За кого нас тримають і що думаємо про себе ми? Чому нас стали цікавити аналізи - і перестали цікавити водійські права?

Так, звичайно, це демократія. Але не потрібно обманювати хоча б самих себе - вся ця увага до форми, а не змісту є симптомом деградації суспільства, тотальної втрати відповідальності за майбутнє своєї країни. Громадянин не просто має право вимагати від кандидата на посаду глави держави точних і ясних відповідей щодо намірів на цій посаді. Громадянин зобов'язаний це робити - якщо він розраховує, що в такій країні буде жити він сам і його діти. Тому що політик має право на експеримент тільки тоді, коли його виборець знає про зміст цього експерименту. Ми з вами - не кролики з циркових капелюхів.

Навіть абсолютно тверезий і найпривабливіший водій без прав неодмінно відправить машину в кювет. І питання не тільки в тому, що в аварії можна не вижити.

Питання в тому, що машина може не підлягати відновленню.

Комік Володимир Зеленський, що вирішив балотуватися у президенти України, пропонує чисельним прихильникам разом із ним вирішити, хто буде прем`єр-міністром України, головою СБУ, генеральним прокурором України, міністрами оборони і закордонних справ.
Я хочу розсмішити коміка. Українська Конституція передбачає, що голова уряду пропонується парламентською більшістю. Його призначення залежить не від бажань прихильників Зеленського, а від того, які партії створять між собою парламентську коаліцію. Для того, щоб вплинути на призначення прем’єра, потрібно перемогти не тільки на президентських, але й на парламентських виборах.
Якщо ж такої перемоги не буде, доведеться узгоджувати із депутатами і всі інші призначення. І генеральним прокурором чи головою СБУ буде не той, хто подобається кандидату або його віртуальним шанувальникам, а той, за кого проголосує Верховна Рада.
Можна, звичайно, йти іншим шляхом, на який наважився Янукович - переписати під себе Конституцію, узурпувати владу і призначати, кого хочеш. Однак в Україні такі інтермедії закінчуються Ростовом.

....Сейчас часто спорят: если бы тогда в Киеве приняли решение дать приказ на открытие огня, вы бы открывали огонь?

   У нас все было сделано законодательно для того, чтобы никто не мог дать такой приказ. Есть статья устава, 24-я: военнослужащий имеет право применять оружие, если его жизни или жизни кого-то угрожает опасность и ничто это не может предотвратить, кроме как применение оружия. То есть право применять оружие есть у часового, но никто на склад не нападал, часовой как ходил на склад оружейный, так и ходил. А о том, чтобы просто применять оружие – так ведь война не объявлена, чрезвычайного положения нет.
   Россияне захватывали силой только там, где понимали, что не могло быть никакого сопротивления, как, например, на аэродроме. Ведь когда приезжают вооруженные дядьки, а там охранник один с пистолетиком, то понятно, что он не откроет огонь. Но никто не штурмовал ни феодосийский, ни керченский батальоны морской пехоты, потому что здесь люди вооруженные. Как бы плохо они не были обучены, но все равно знают, как обращаться с оружием...

https://лб/blog/dictaphone/359595_v_krimu_gotovili_voevat_lish.html

"..Про поінформованість
Якщо ти не цікавишся життям тих, хто хоче тебе загарбати, їм тебе загарбати набагато легше, бо ти беззбройний, бо між вами стіна неінформованості. Це одна з причин російсько-українського цивілізаційного конфлікту як такого – Росія ніколи не цікавилась Україною і не розуміє її, українці ніколи не цікавились Росією, хоч розуміють ці інтенції краще. Коли той, хто не розуміє, зустрічається з тим, хто не цікавиться, це вже конфлікт цивілізацій, що ми сьогодні спостерігаємо на нашому кордоні і що призводить до окупації нашої території...

..Про президента
..Ідеальних кандидатів немає, але є такі, хто може виконувати президентські обов’язки. І їх 10 чи 15 осіб. Чи здатен Петро Порошенко? Здатен. Чи здатна Юлія Тимошенко? Здатна. Чи здатен Андрій Садовий? Здатен. Питання в тому, якої якості будуть ці люди. Це ви маєте вирішити. Президенти бувають хороші і погані. Ми зараз ділимо на здатних і нездатних. Це не одне і те ж...

..Про парламентські вибори
..Я вірю в парламентську республіку в Україні. Бо українці вірять тільки в себе, свою сім’ю і в свою думку. Вони можуть в понеділок обрати гетьмана, а у вівторок вже його ненавидіти. Навіщо вам влада, яка має авторитет? Вам потрібна влада, яка ухвалює рішення.

До моменту, поки ви самі не будете фінансувати політичні партії, ці партії будуть залишатись проектами великого бізнесу. Потрібно, щоб українці самі почали фінансувати політичні сили. Коли вони це можуть зробити? Коли у них з’явиться власність. Коли у них буде власність, за яку вони будуть вболівати? Коли завершаться економічні реформи. Коли завершаться економічні реформи? Коли міжнародні кредитори притиснуть нашу державу до стіни так, що вона буде змушена проголосувати за все те, чого не хоче більшість українського населення. Скільки на це потрібно часу? 10-15 років. Може менше, але в будь-якому разі треба готуватися до довгої дистанції. Не думайте, що в політиці все можна вирішити шляхом одних виборів або за один рік. Тим більше, ми перебуваємо в часі популістського мейнстріму, нам треба його пережити, і це абсолютно нормально..."

http://tvoemisto.tv/news/ukraina_pochala_zhyty_v_21mu_stolitti_koly_peremig_maydan_6_tez_vitaliya_portnykova_pro_nashe_maybutnie_98658.html