Раді Вас бачити! » Увійти » Створити новий профіль

Америка від краю і до краю. Автоподорож. (Фото. Багато.)

Не знаю, мене не пригнічує. Є купа доступних для громадськості місць. Хочеш простори - купи собі шмат землі - будуть тобі простори.
а мені, наприклад, було б цікаво полазити по каньону -культурно, чисто, без бамажек. але самій полазити - вниз, вглуб, до річки, чи скільки б можна було. руками все почипати, потрогати, бути причасною до тіх каменюк
А не з оглядового майданчику, ЯК З ТЮРМИ, фототати красоти.
ШКОДА.

майже все розумію, крім таких обмежень.
В Каньон (вниз чи вздовж) є туристичні пішохідні маршрути для любітелів - власноруч поторкатися до красот природі?
   
Ти навіть не розуміеш наскільки це silly. Всі ходять по загончиках як вівці на пасовищі. Отут стежка, тут йди, за стежку ні сантиметру.
Звичайно хуйня, чого там.
Я кажу те шо я відчуваю. Якщо для вас такі обмеження то нормально - добре для вас.
Якщо для мене то дурня, я так і кажу, а не намагаюся виправдати це, лише тому що я тут живу.

Згодна.
От Еверест, наприклад.
Якби Непал об'явив його заповідником і пускав на сходження тільки з одного-двух маршрутів -як би було спорсменам, які хочуть покорити його з інших боків?
І досягти рекордів по непрокладених маршрутах, стати первопрохідниками?
))
   
а мені, наприклад, було б цікаво полазити по каньону -культурно, чисто, без бамажек. але самій полазити - вниз, вглуб, до річки, чи скільки б можна було. руками все почипати, потрогати, бути причасною до тіх каменюк
А не з оглядового майданчику, ЯК З ТЮРМИ, фототати красоти.
ШКОДА.

майже все розумію, крім таких обмежень.
В Каньон (вниз чи вздовж) є туристичні пішохідні маршрути для любітелів - власноруч поторкатися до красот природі?

эЛКа, тебе обманюють. В національних парках нема ніяких подібних обмежень. Можеш лазити де завгодно і як завгодно.
   
Згодна.
От Еверест, наприклад.
Якби Непал об'явив його заповідником і пускав на сходження тільки з одного-двух маршрутів -як би було спорсменам, які хочуть покорити його з інших боків?
І досягти рекордів по непрокладених маршрутах, стати первопрохідниками?
))

Яка проблема. В американських національних парках ти можеш лазити як завгодно і звідки завгодно - ніяких обмежень нема. Там просто просять реєструватись, щоб потім мати інформацію на випадок стихійного лиха.
   
а мені, наприклад, було б цікаво полазити по каньону -культурно, чисто, без бамажек. але самій полазити - вниз, вглуб, до річки, чи скільки б можна було. руками все почипати, потрогати, бути причасною до тіх каменюк
А не з оглядового майданчику, ЯК З ТЮРМИ, фототати красоти.
ШКОДА.

майже все розумію, крім таких обмежень.
В Каньон (вниз чи вздовж) є туристичні пішохідні маршрути для любітелів - власноруч поторкатися до красот природі?


Ох... Яка тюрма? 

Та в мене просто не було часу вам все показати і розповісти. Якби я вивісив тут всі 5000 фотографій цієї подорожі...

Гляньте на цю фотку. Тут внизу в каньйоні можете побачити світлу доріжку. То протоптали туристи. Спускайтесь на всю глибину каньйону 1800 метрів, ніхто вас не тримає. Ідіть куди хочете, хоч з десяток кілометрів по непрохідних скелях до самої води річки Колорадо на дні каньйону. Спускайтесь на плотах 500 кілометрів по ній до самої Дамби Гувера. Якщо не розіб'єтесь десь на порогах.

Що хочете, те і робіть. Одна умова - БУДЬТЕ ЛЮДЬМИ, не руйнуйте і не загажуйте природу.





Останнє редагування: 2 липня 2015 09:01:13 від Маковій
   
О! Ну так то інша справа. Я чомусь вирішила, шо все огорожено -любуйся з упорядкованих місць і все. решта - під забороною. соррі.
   
О! Ну так то інша справа. Я чомусь вирішила, шо все огорожено -любуйся з упорядкованих місць і все. решта - під забороною. соррі.


Під забороною і охороною ПРИВАТНА ВЛАСНІСТЬ. Це зрозуміло і вірно.

А всі національні парки, яких маса, територія яких величезна, всі для людей. Обмеження я написав вище - бути людьми.
   
На чому я там зупинився? Ага, проїхали Міссурі.

Далі починається величезне нафтогазове родовище під іменем Баккен. Воно тягнеться на сотні кілометрів в Південній Дакоті, Вайомінгу і навіть частково досягає Монтани. Майже половина його знаходиться в Канаді. І чомусь Америка навіть не намагається організувати сепаратистські рухи південного Саскачевана, ввести зелених чоловічків і згідно з воєвиявленням вільних канадців південного Саскачевана отримити новий штат. Точно що тупі.

Вздовж дороги практично безперервно працюють качалки. А в різні боки від дороги вони тягнуться на сотні кілометрів. Уявляєте масштаби?



   
По новеньких дорогах носяться траки із здоровенними цистернами. Трафік як в час пік в місті.

От такі.

   
Показати зображення...

У нас такі насоси прямо в Лос Анжелесі стоять
   
У нас такі насоси прямо в Лос Анжелесі стоять

В нас в Калгарі також.
   
Родовище новеньке, з голочки. За рахунок стрімкого зростання власного видобутку нафти, США здається зараз добуває найбільше всіх в світі. Вже експортує.

   
В цих балках вагончиках живуть бічі американські нафтовики-вахтовики.

Мені доводилось бачити щось схоже в районі Сургута. Там таке... Нахай Мати Божа боронить...



Останнє редагування: 2 липня 2015 09:33:12 від Маковій
   
Десь тут, в якомусь містечку, ми нарешті поодягали штани і черевики. Тому що температура була десь +5, народ на нас оглядався. Тому що ми були ще в шортах і шльопках.

   
Можна, я тож пару фоток из Алабамы выложу?)
   
Так непомітно пролетіли і Південну Дакоту. Південна Дакота виглядає явно багатшою за свою північну сестру. Зрозуміло, за рахунок нафти.

Взагалі то, як на мою думку, наявність нафти, то є майже біда для держави. Якщо не зможуть нею вірно розпорядитись і підсядуть на цю нафтову голку.

До самого кордону доїздили вже ТАКИМИ дорогами, що точно подумав, що скоро почнуться ями. Мабуть кордон тут проходять всього кілька автівок в день. І не дивно - посередині прерій.

   
Перевіряють тут лише на в'їзді, тобто нас перевіряли канадці.

Тут я вперше потрапив на кордоні на формений допит. До нас вийшла молода жінка-офіцер, і почалось...

Їй явно було нічого робити, пару автівок за день. А тут ще й підозрілі типи підвалили, які самі з Калгарі, а перетинають кордон Бог зна де, десь в далеких преріях Саскачевану. На найглухішій таможні.

Запитання сипались як горох: де були, скільки часу, де перетинали кордон в Америку, чому назад саме тут, чи є зброя, наркотики, сире м'ясо, живі рослини, деревина, чи це моя власна автівка, чи не перероблялась якось, і т.д. і т.п. Мабуть видала всі запитання із начального посібника прикордонника. Це мабуть в неї був тренінг.

Але коли запитала про сигарети і спиртне, я відповів, що в нас немає зовсім нічого. Вона не повірила - як, немає нічого? Як правило з Америки таке везуть, в Канаді це відчутно дорожче. І я трохи з'язвив їй - знаєте, ми хотіли сигарети і спиртне купити тут, в дьюті фрі, а у вас тут... гм... така провінція, що навіть дьюті фрі немає. Тут і дійсно не було дьюті фрі.  І тоді ця прикордонниця аж почервоніла - ой, сорі, дійсно, це так незручно... ще раз сорі... щасливої дороги.

І ось вона, Канада. Ми повертаємось додому.






Останнє редагування: 2 липня 2015 10:12:13 від Маковій
   
А додому ще о-го-го...

Поки що все таке ж, як і в Дакоті. Ті ж прерії, такі ж качалки.

   
Якось зовсім непомітно, вже канадськими путівцями, доклигали до Реджайни. Де планували зупинитись на ніч.

Але ще був далеко не вечір і домашній настрій переважив. Я запропонував - а ну її цю Реджану, поїхали додому. Хочу ночувати вже в своєму ліжку. Тим більше, що ми сюди приїдемо в серпні, поживемо на соляному озері, це майже аналог Мертвого Моря в Ізраїлі. Тоді і погуляємо по цій Реджайні.

Легко сказати, але до того ліжка було ще майже 800 кілометрів.

   
Домовились так. Якщо дійсно втомимось, то зупиняємось в першому ж готелі який зустрінемо по дорозі. Дорога - транс канадський хайвей №1. Точно такий, як і американські хайвеї. Вже не путівці.

І поїхали.

   
В небі промайнула ланка штурмовиків. Летіли явно з Америки. І по напряму зрозуміло куди. В нас в Альберті є великий авіаційний полігон, туди відбомбитись прилітає все НАТО. Обидва британські принци там були. А молодшого папарацці навіть підловили в Калгарі в якомусь барі з якоюсь дівахою.

   
Я так і не зрозумів, звідки в Саскачевані серед прерій набрались ці соляні озера, що сіль можна добувати відкритим способом.

   
Канадська житниця - прерії. Елеватор на елеваторі, тут їх повно.

   
В цих балках вагончиках живуть бічі американські нафтовики-вахтовики.

Мені доводилось бачити щось схоже в районі Сургута. Там таке... Нахай Мати Божа боронить...

Показати зображення...

А що там таке?
То в совку в тих тимчасових поселеннях тхне таборами різного призначення, а там?
Там повинні жити заробітчани. Скільки фільмів є про такі місця, наче все пристойно. Що там не так?
   
Всюдисущі олені. Страшний сон атомобілістів.

   
Майже ніч.

Це останнє фото з цієї подорожі.

   
А що там таке?
То в совку в тих тимчасових поселеннях тхне таборами різного призначення, а там?
Там повинні жити заробітчани. Скільки фільмів є про такі місця, наче все пристойно. Що там не так?


Так я і маю на увазі нижневартовські балки з непросихаючими бічами. Надивився в свій час. Там таке...

Тут же все, як і мається бути, цивілізоване. З усіма зручностями. До того ж тут на нафтових промислах безумовний сухий закон.
   
Показати зображення...
в мене тупеньке питання.
чому промислові ландшафти газодобування в раші і в америці такі різні?
тут я бачу, та і по фільмах - оті качалки -невеликі такі, а в раші - башти стоять, металеві, щось бурять, купа навкруги приладів
ямбургское месторождение нефти и газа ))))наприклад. разюча відмінність.

   
Повна темрява нас застала на межі Саскачевана і Альберти. Це половина дороги від Реджайни, додому ще 400 кілометрів. Я вирішив дотягнути додому без зупинок на ніч. Поки заїдеш до готелю, поки поселишся, занесеш якісь манатки... А ну його...

Але ж олені... Очі повилазять виглядати їх в темряві 400 кілометрів.

Тут я використав свій старий, ще український прийом. Їхав майже з  максимально дозволеною швидкістю, поки хтось не обжене з явно більшою швидкістю. Хто поспішає. І я падаю йому на хвіст. Все пристойно, я тримаюсь в метрах 200 позаду нього, ближнє світло, ніяк йому не заважаю. Він однаково поспішає і в будь якому випадку їхав би попереду. А так він мені на 200 метрів подовжує зону проглядання і розлякує можливих оленів. 

Так один такий поводир довів мене до Medicine Hat, інший вже прямо до Калгарі. В одну годину ночі ми під'їхали до свого будинку.

Як там говорив Макаревич - как хорошо иметь свой дом.



   
В результаті за цей останній день я пройшов 1600 кілометрів. Це мій денний рекорд. Ніколи стільки за один день я ще не проїздив.
   

Цю тему переглядають:

0 Користувачів і 1 гість
 
Повна версія